Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Звідки взявся хромий чорт (українська народна казка)

Казки про:
1147

Звідки взявся хромий чорт (українська народна казка)Кажуть, що є один чорт хромий. А чому? Бо з вояком силу міряв.

Служив у царя вояк. Як відслужив дванадцять років, прийшов за платнею.

– Яку тобі платню дати? – звідує цар. – Дав би тобі грошей – можуть тебе розбійники вбити за ті гроші, дав би тобі документ з моїм підписом, аби тебе всюди на нічліг прийняли і нагодували, – але не повірять, що ти можеш мати такий документ, і запруть тебе в темницю. Чи сяк, чи так – користі не будеш мати. А є у мене замок, та чорт у ньому порядкує. Коли б ти вигнав звідти чорта, я той замок передав би тобі і доньку свою дав би за тебе.

Так цар говорив усім воякам, котрі до нього приходили за платнею. Та ніхто з них із того замку не вертався. Думав цар, що і з сим так буде.

– Дайте мені лише гуслі, корчагу вина і корчагу оцту, кошик горіхів і кошик шротів, таких як горіхи, та ще карти, свердел, букову колоду і мажове ядро.

– Добре, – каже цар.

Приготували все, що вояк просив, і повезли в замок (чорт удень не воював – лише вночі мав силу). Лишили вояка в замку, а самі поїхали.

Вояк витесав ще десять плішок і поклав до своїх інструментів, що йому привезли й склали в кут світлиці. Лише попросив, аби мажове ядро висадили на стіл, який перед тим обкували залізом, аби не проломився.

Прийшов вечір. Запалив вояк світло, сів за стіл, поклав перед себе карти і перебирає. Чує: щось гримить. А то чорт спускався комином.

– Що тут глядаєш? – зазвідав чорт.

– Чекаю, з ким би в карти зіграти.

А карти – то чортове Євангеліє. Чорт собі думає: «Трохи побавлюся, а тоді вже відкручу тобі голову». Сів чорт – грають у карти. Але чорт так знає грати, що нема кращого за нього. Виграв раз, виграв другий – радіє, аж підскакує. А вояк каже:

– За сяке діло можна й випити! – налив собі вина, а чортові оцту.

П’є вояк – нічого, а чорт п’є – кривиться, бо пече його і в роті, і в череві.

– Із закускою буде ліпше, – каже вояк і виймає собі жменю горіхів, а чортові – жменю шротів.

Розкусить вояк горіх, вийме зерня, з’їсть. А чорт зуби покришив, а не розкусив і одного шрота. Не любиться йому сяке діло.

– А іншої гри у тебе нема? – звідує вояка.

– Є! Видиш на тому столі ядро – будемо його качулькати один другому. Той програє, хто його не вдержить на столі.

Чорт на все згодний, лиш би не пити та не закусувати.

– Починай ти! – каже вояк.

Чорт прикотив ядро на свій край і приготувався качульнути. А вояк підняв плаху, засунув плішки, аби стіл нахилився у чортів бік. Чорт трутить ядро – а воно назад вертається. Чим вище трутить, тим сильніше назад качулькається. А вояк, аби чорт не здогадався, що стіл нахилений, дує на ядро.

– Але ти дуєш! – розсердився чорт.

– А тобі хто забороняє дути? – каже вояк.

Чорт дув – і ледве викачулькав ядро до вояка.

– Держи! – загойкав вояк і пустив ядро.

Та чорт не вдержав – ядро упало йому на ногу і зламало.

– Ну, що з тебе тепер? – насміхається вояк. – Як будеш жити, хромий? На хліб собі не заробиш. Щастя маєш, що зі мною зустрівся. Я тебе навчу на гуслях грати. Будеш по свадьбах ходити та кусень хліба все заробиш.

Наладив вояк гуслі, заграв тропотянку – на чортові аж шкіра почала ходити. Забув чорт, що нога болить, задуботів.

– Як файно граєш!

– І ти так будеш грати, – каже вояк. – Я тебе навчу.

Дав чорту гуслі, але струни послабив. Почав чорт грати – а гуслі лиш риплять.

– Ой, небораче, тобі треба пальці поправити, – каже вояк.

– То поправ, – просить чорт.

Узяв вояк свердел, навертів у буковій колоді десять ямок.

– Клади сюди пальці!

Чорт поклав. Вояк злегка поплішив, аби не боліло. Підтягнув на гуслях струни:

– Ану, тепер заграй!

Почав чорт грати – гуслі не риплять. Але чорт так не може заграти, як вояк.

– Попліши мені ще раз, та ліпше буду грати, – просить чорт вояка.

Почав вояк плішити. Б’є плішки міцно. Чорт зубами скрипить, але терпить, бо дуже хоче стати гудаком. Коли заплішив так, що чорт не вирветься, каже:

– Тепер ти мій!

Відпер вояк вікно, чорта верг за вікно, а колоду закріпив у палаці.

– Виси тихо й думай, лишиш замок чи ні. А я буду спати.

На другий день послав цар військо у замок, аби забрали тіло вояка і поховали. Військо йде, співає. А чорт почав на них гойкати:

– Тихо будьте, бо пан спить!

Військо зачудувалося, що чорт і в днину не лишив замок. Бояться йти далі, стали й чекають. А вояк проснувся і звідає чорта:

– Що ти надумав?

– Відпусти мене, – проситься чорт, – більше сюди не прийду.

– Підпиши контракт! – каже вояк. Вивільнив чорту одну руку і той написав договір, що більше не прийде до замку.

Відпустив вояк чорта – лиш вихор завіяв. Виглянув вояк у вікно і загойкав:

– Заженіть посла до царя, най відправляє сюди свою доньку. Чорт до замку більше не прийде.

Як учув цар, що вояк звільнив замок, відправив доньку каретою в замок. І сам приїхав на свадьбу. Не любився йому такий бідний зять, але не смів перечити, боявся: хто осилив чорта, може й цареві якусь біду найти.