Казка про Старого Лева (Мар’яна Савка)

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Не так вже й багато знайдеться левів.

Ну трохи знайдеться. Та як не крути –

То все кам’яні велетенські коти.

І тільки одного зустрінеш в трамваї,

В цукерні, де часто він чай попиває,

На Галицькім ринку купує він шинку,

Шпондерок, морквинку, десяток яєць –

І з кошиком повним вертає до Ринку,

А далі зникає в одній з кам’яниць.

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Наш Лев оселитись давно вже хотів.

Хоч був він царем, та не звіром страшним,

А добрим напрочуд, до того ж, старим.

У Відні колись він отримав освіту,

За час царювання об’їздив півсвіту,

У Греції, Швеції жив, у Бомбеї,

Бував у Венеції, бачив Париж,

Останнє кохання зустрів на Бродвеї –

Чимало побачив наш Лев дивовиж.

Та міста, що зветься по-княжому Львів,

На жодне у світі міняти не смів,

Бо Левові предки – тепер кам’яні –

Частенько з’являлись старому у сні

(Бо знали, що нудився дуже на троні,

Навіть не тішився царській короні),

Заходили тихо в просторі палати,

І прадід на вухо йому шепотів:

«Як втомишся, Левку, володарювати,

Вертайся, правнучку, у місто левів».

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Наш Лев незабаром назавжди осів.

Оскільки ж високе походження мав,

Найвищу мансарду собі відшукав.

Простора, весела, вікон – чотири,

Кращої годі шукати квартири –

А східці рипучі ведуть на горище,

Маленькі дверцята виводять на дах –

І звідти вже бачиш все місто.

А вище – хіба жовто-синій на Ратуші стяг.

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Нараз випадає багато дощів

І сталася ранку одного біда –

Зі стелі на Лева дзюрчала вода.

Ловив він струмочки у ночви й миски,

В каструльки, горнятка, порожні валізки.

Підставив тарілки, креманки і блюдця

На шафі, креденсі, столі та вікні.

«От лихо, – подумав, – дощі заберуться,

Ремонт доведеться робити мені».

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Напевно, чимало знайдеться майстрів.

Та як їх шукати, до кого іти?

Подумав, подумав – і сів за листи.

До Кро (Крокодила), Слона і Жирафи.

Бо Слон допоможе відсунути шафу,

Жирафа прекрасно лататиме стелю,

І стане добротним і затишним дім,

А Кро, Крокодил, пофарбує оселю –

У колір зелений, на радість усім.

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Летіло по світу багато листів,

І в кожному з них красувалось таке:

«Коханий мій друже! Життя нелегке,

Купив я мансарду, а вікон – чотири,

Кращої годі шукати квартири,

Та раптом почало дощити у Львові,

Хоч місяць спекотний на календарях,

Намокли килими, перини пухові...

...То прошу відвідати свого царя».

*Ілюстрації – Володимира Штанка