У місті, що зветься по-княжому Львів,
Не так вже й багато знайдеться левів.
Ну трохи знайдеться. Та як не крути –
То все кам’яні велетенські коти.
І тільки одного зустрінеш в трамваї,
В цукерні, де часто він чай попиває,
На Галицькім ринку купує він шинку,
Шпондерок, морквинку, десяток яєць –
І з кошиком повним вертає до Ринку,
А далі зникає в одній з кам’яниць.
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Наш Лев оселитись давно вже хотів.
Хоч був він царем, та не звіром страшним,
А добрим напрочуд, до того ж, старим.
У Відні колись він отримав освіту,
За час царювання об’їздив півсвіту,
У Греції, Швеції жив, у Бомбеї,
Бував у Венеції, бачив Париж,
Останнє кохання зустрів на Бродвеї –
Чимало побачив наш Лев дивовиж.
Та міста, що зветься по-княжому Львів,
На жодне у світі міняти не смів,
Бо Левові предки – тепер кам’яні –
Частенько з’являлись старому у сні
(Бо знали, що нудився дуже на троні,
Навіть не тішився царській короні),
Заходили тихо в просторі палати,
І прадід на вухо йому шепотів:
«Як втомишся, Левку, володарювати,
Вертайся, правнучку, у місто левів».
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Наш Лев незабаром назавжди осів.
Оскільки ж високе походження мав,
Найвищу мансарду собі відшукав.
Простора, весела, вікон – чотири,
Кращої годі шукати квартири –
А східці рипучі ведуть на горище,
Маленькі дверцята виводять на дах –
І звідти вже бачиш все місто.
А вище – хіба жовто-синій на Ратуші стяг.
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Нараз випадає багато дощів
І сталася ранку одного біда –
Зі стелі на Лева дзюрчала вода.
Ловив він струмочки у ночви й миски,
В каструльки, горнятка, порожні валізки.
Підставив тарілки, креманки і блюдця
На шафі, креденсі, столі та вікні.
«От лихо, – подумав, – дощі заберуться,
Ремонт доведеться робити мені».
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Напевно, чимало знайдеться майстрів.
Та як їх шукати, до кого іти?
Подумав, подумав – і сів за листи.
До Кро (Крокодила), Слона і Жирафи.
Бо Слон допоможе відсунути шафу,
Жирафа прекрасно лататиме стелю,
І стане добротним і затишним дім,
А Кро, Крокодил, пофарбує оселю –
У колір зелений, на радість усім.
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Летіло по світу багато листів,
І в кожному з них красувалось таке:
«Коханий мій друже! Життя нелегке,
Купив я мансарду, а вікон – чотири,
Кращої годі шукати квартири,
Та раптом почало дощити у Львові,
Хоч місяць спекотний на календарях,
Намокли килими, перини пухові...
...То прошу відвідати свого царя».
*Ілюстрації – Володимира Штанка