У тата й мами була дочка. І нагуляла собі дитину. Народила хлопчика. Та віднесла його в ліс і лишила там, маленьку дитинку. А сама пішла додому.
Надходить до цего хлопчика біла корова. Зачала корова на цего хлопчика дихати, вгрівати його. І лягла біла корова коло хлопчика, присунулася до него, і хлопчик зачав ссати її. Ссав він три тижні і за той час уріс такий, ніби йому було десять років. Наближається осінь. Каже йому корова:
– Білокоров, там під ялицею є роскаль. І сокира. Зарубай зруб, щоби ми мали приміщення. Бо буде зима.
Білокоров пішов найшов роскаль, найшов сокиру і побудував зруб. І біла корова плекала його у тім зрубі піврік. А в піврік каже:
– Ану бери хитай цего дуба.
Похитав Білокоров дуба – не годен ще. Плекає його корова ще піврік.
– Бери, – каже, – ще раз цего стовбура і рви його. Попробував він рвати, а він ще не годен. Плекає його корова ще піврік. І так плекала його півтора року.
– Ану тепер ловися за цего дуба.
Він ймився за дуба й вирвав його з коренем. І забив його гіллям у землю. Тоді сказала корова:
– Слухай, Білокоров. Ти вже маєш повну силу. Я тебе виплекала. Тепер я вже тебе, Білокорове, лишаю. Вже ми двоє розходимося. Іди до того дуба, він дуплавий. У дубі найдеш рушницю і то-пір. Такий топір тяжкий, що треба волами везти. І така рушниця тяжка.
Приходить Білокоров до дуба, взяв з дуба рушницю і взяв топір. Рушницю через плече і пішов у гори високі. Іде він, дивиться, чоловік тре камінь руками.
– Ти як називаєшся?
– Трикамінь. А ти як?
– Білокоров. Питає Білокоров:
– Ти будеш мені товариш?
– Буду.
Далі пішли вони оба разом. Ідуть, дивляться, чоловік зсуває гори руками.
– Добрий день! Що ти тут робиш?
– Гори зсуваю докупи.
– Як ти називаєшся?
– Суньгора. А ви як називаєтеся?
– Я – Білокоров.
– А я, – каже, – Трикамінь.
– Ти будеш нам товариш? – питає Білокоров.
– Буду.
Вже їх є три. І пішли вони разом. Заходять у великий степ. У степу великий двір. І зайшли ці три силачі в той двір. Каже Білокоров Трикаменеви:
– Ти йди дров. Каже Суньгорі:
– Ти вари їсти.
А Білокоров іде на польовання. Суньгора нарубав м’яса у великий котел. Їда вже доварюється. Хтось гримить у двері:
– Утвори мені двері!
Суньгора втворяє двері, входить дідо, здоровий, бородатий.
– Давай мені їсти, – каже дідо Суньгорі.
– Я тобі їсти не дам, бо як прийдуть хлопці, що я їм дам?
– Давай їсти, бо я зараз буду тобі на грудях їсти, – каже дідо Суньгорі.
Тоді імив дідо Суньгору за груди і кинув на землю. Та зняв котел з вогню, поставив йому на груди і геть виїв, котел порожній лишив. І пішов собі дідо.
Суньгора встає попарений, знов нарубує м’яса й варить, бо ті хлопці зараз прийдуть їсти. Приходить Трикамінь, приносить дрова. Приходить Білокоров з польовання і приносить три олені. Питає Білокоров Суньгору:
– Що ти, не зварив ще їсти?
– Та, – каже, не зварив, бо дуже тверде м’ясо. Тоді каже Білокоров:
– Трикамінь, вари їсти. А ти, Суньгора, йди дров, а я йду на польовання.
Трикамінь лишень їду доварює, гримить хтось у двері.
– Втвори двері мені!
Утворив Трикамінь, входить дідо.
– Давай їсти.
– У мене для тебе їсти нема, бо зараз хлопці прийдуть.
– Давай, бо я в тебе зараз на грудях виїм, – каже дідо Трикаменеви.
Трикамінь не дає. Дідо Трикаменя за груди, кинув на землю, котел з вогню поклав на груди, виїв їду і пішов. Трикамінь не має що робити, нарубує нового м’яса і знов варить їсти.
Приходить Суньгора, приходить Білокоров. Питає Білокоров:
– Та що ти, ще не зварив їсти?
– Та ні, – каже, – ще не зварилося.
І нічого не каже правди Білокорову. Каже Білокоров:
– Ти, Трикамінь, іди на польовання, ти, Суньгора, йди по дрова, а я лишаюся їсти варити.
їда доварюється. Стукає дідо в двері.
– Втвори мені двері!
– Втвори собі, – каже Білокоров.
– Я тобі кажу, втвори мені двері!
– Втвори собі, – далі говорить Білокоров. Дідо вже сам двері втворяє.
– Білокоров, що ти такий мудрий? – каже дідо. – Давай їсти, бо я зараз буду їсти тобі на грудях.
Білокоров каже:
– Для тебе в мене їди нема.
Дідо ймив Білокорова за груди, а Білокоров діда за бороду їмив і підоймив діда вгору. Та взяв свій топір, приніс діда до дуба, розколов дуба і бороду дідову в дуба. Топір витягає, дуб дідови бороду їмив. І лишив Білокоров діда в дубі та й пішов собі їсти варити.
Приходять Трикамінь і Суньгора.
– Їда готова? – питають Білокорова.
– В мене, – каже Білокоров, – готова. А тепер ви признайтеся, хлопці, що з вами було. Чому ви їду не могли зварити? Вам дідо їв на грудях? Ви не силачі, хлопці, – каже Білокоров.
Попоїли всі три, і сказав Білокоров:
– Ану йдіть, хлопці, зо мною. Будете щось видіти. Хто вам, – каже, – їв на грудях? Отого й будете видіти.
Пішли всі три дивитися до того дуба. Приходять – дуба нема і діда нема. Пішов дідо з дубом у присподню, в споди. Каже Білокоров:
– Біда, хлопці. Мусимо йти в споди.
І Білокоров іспускає в споди Трикаменя, Суньгору і себе самого попускає, і вони все йдуть униз. Вони перше видовбали з дуба корито і прив’язали до того корита воловоди. І спустилися вони в тому кориті в споди, а там другий світ. Є там сади файні, яблука достигають. І є двір файний. Входять туди, а там дід з дубом. Борода в дубі. Каже той дідо:
– Білокорове, пусти мене з цего дуба.
– Зараз, почекай трохи.
Пішли вони, Білокоров, Трикамінь і Суньгора, в той двір роздивитися, що там є. Входять в той двір, а там три дівчині. Одна циганка, друга попівна, а третя панська. Питається Білокоров:
– Відки ви тут, дівчата, прийшли?
– Нас, – каже, – цей дідо Ірод забрав сюди. Каже Білокоров:
– Моя дівчина буде циганка. Попівська – Суньгорі, а Трикаменеви – панська.
Тоді каже Білокоров циганський дівчині:
– Я зараз пускаю діда Ірода з дуба. Ми будемо з ним боротися на залізнім току. Мені треба дати цебер води дужчої, а дідови Іродови слабшої.
І пустив Білокоров діда з дуба. Дідо каже:
– Добре, що ти мене пустив, Білокоров. Тепер будемо боротися. Ти відци вже не підеш, – каже дідо Білокорову.
Циганська дівчина дала цебер води Білокорову і цебер дідови. Імилися вони оба боротися, Білокоров з дідом. Білокоров забив діда в залізний тік по коліна. І топором діда вбив і в той тік залізний приплескав. Тоді сказав хлопцям:
– Суньгора і ти, Трикамінь, беремо дівчат і йдемо на той світ. Най сідають у корито ці три дівчині і сідайте ви два. І беріть мою рушницю. Я вас туди витягну. А ви мене потому витягнете, як вийдете на той світ.
Тоді Білокоров витяг їх на той світ. Вони спускають відти корито знов у споди. Тягнути Білокорова. А Білокоров найшов такий камінь, як він самий, затяжкий і поклав той камінь у корито. І тягнуть відти Трикамінь і Суньгора. Витягли той камінь до середини тої діри. Думали, що тягнуть Білокорова. Білокоров уступився геть від тої діри. А Трикамінь і Суньгора пустили відти камінь назад. (Думали, що пускають Білокорова). Камінь упав і так розсипався, що й кусків не осталося. Кажуть Трикамінь і Суньгора:
– Уже Білокорова нема. Уже ми два будемо найсильніші в світі. Трикамінь і Суньгора забирають усіх дівчат і їхають до пана й до попа женитися. Приїхали і вже будуть робити весілля. А ту дівчину-циганочку, що мав брати Білокоров, будуть мати за служницю.
Заплакав Білокоров, як пустили вони каменя. «Відци на той світ уже не вийду», – подумав він. Та й пішов лісами й пущами на тому світі. Іде, чує, щось пищить. А там пищать змієнята малі. Бо підсувається крокодил тих змієнят виїдати. Білокоров того крокодила вбив. Тоді змієнята кажуть:
– Білокорове, ховайся, бо зараз мама прийде і тебе з’їсть. Приходить змія, мама тих змієнят.
– Хто вас, діти вборонив? – питає.
– А ви його не з’їсте, як ми скажемо?
– Ні, – каже.
– Чоловік генде схований, Білокоров. Він нас оборонив. Каже змія Білокорову:
– Виходи відти. Що ти хочеш за те, що ти мені діти вборонив? Каже Білокоров:
– Нічого не хочу, лиш винеси мене на той світ.
– Ой, Білокорове! – сказала змія. – Воліла би дітей не видіти, як я маю тебе нести на білий світ. Але буду нести. Шукай дванадцять цебрів води і дванадцять волів.
Білокоров то все найшов, вона на себе поклала, Білокоров сів. І сказала вона йому:
– Подивлюся в лівий бік, цебер води давай мені, подивлюся в правий – вола давай.
І почала вона нести його вгору, у ту діру. Подивиться вона в лівий бік, дає води цебер, подивиться в правий бік – вола. Ще є кавалок діри на той світ, подивилася в лівий бік – нема води, подивилася в правий бік – нема вола. Він тоді втяв кавалок свеї литки і кинув їй в рот. І винесла його наверх, на цей світ.
Питає змія:
– Що ти за м’ясо мені дав, таке добре? А. він каже:
– Я втяв кавалок литки. Тоді сказала змія:
– Якби я була знала, що таке з тебе м’ясо добре, Білокорове, то була б тебе з’їла під землею.
І вона виплюнула м’ясо і притулила йому до литки назад. І то зцілилося. Білокоров дужий, та як був. Розлякувалися вони, змія полетіла в споди, а Білокоров пішов.
Іде Білокоров полями, слуги пасуть худобу.
– Що така веселість у селі, фани повивішувані? – питається в слугів Білокоров.
– Тут, – каже, – два силачі женяться. Сьогодні весілля в попа та й у пана.
Білокоров іде на весілля до Трикаменя й Суньгори. Приходить він там, а Суньгора й Трикамінь говорять:
– Би ви тут не пускали ніяких дідів.
Суньгора й Трикамінь сидять собі з молодими жінками за столом. А на столі перед них Білокорова рушниця. Ту рушницю несли вони оба, Трикамінь і Суньгора, бо оден не міг нести. Така «легонька» та рушниця була.
Виходить циганочка надвір, а Білокоров уже коло двора. Циганочка пізнала його та й каже:
– Ідіть у хату, я вам дам їсти.
Увійшов Білокоров, дивиться, за столом сидять Трикамінь і Суньгора. Питаються весільні:
– Що це за рушниця, хто з неї стріляє? Кажуть Суньгора й Трикамінь:
– Лиш Білокоров з цеї рушниці стріляв. Але, – Білокорова вже нема. Більше ніхто з неї не стріляє.
А Білокоров, перебраний на діда старого, каже:
– Дозвольте мені на цю рушницю подивитися. Я ще такої рушниці не видів.
– Що ти, – каже, – діду, годен? Лиш оден Білокоров з цего стріляв.
Кажуть весільні:
– Та най подивиться дідо.
Дідо приходить та й рушницю в руки! Здоймив. Суньгора й Трикамінь уздріли це та й кажуть:
– Ого! Це Білокоров. Тоді сказав Білокоров:
– Ви думали, що я загинув? Що ви мене пустили в споди́? Тоді взяв він їх за руки, вивів обох надвір і повів на площу. І з тої рушниці їх розстрі́лив. І взяв циганочку за жінку. А ті дві дівчині пішли до своїх татів.
Я був у Білокорова на весіллі, пив, гуляв, набувався. І пішов до Радовець, купив дірявий горнець, та й байці конець.