Руввас та сорок розбійників (арабська казка)

***

Руввас та сорок розбійників - арабська народна казка

Було це за давніх часів. Зараз ми про все вам розкажемо, а тоді й спати ляжемо.

Жила собі жінка, в якої було три доньки. Пряли доньки пряжу, а мати ходила на базар і продавала її. Одного разу встала вона дуже рано й пішла на базар. Здалося їй, що вже настає день, бо надворі було зовсім видно. Йшла вона, йшла, аж поки дійшла до крамниці. Побачила Рувваса, продавця смажених баранячих голів, і спитала його:

– Дядечку, котра година?

Той відповів:

– Зараз тільки шоста година ночі, а видно так тому, що місяць світить.

Чекаючи ранку, жінка розбалакалася з Руввасом. Нарешті той запитав її:

– Чи є у тебе доньки?

Вона відповіла:

– У мене їх аж три.

– Чи не хочеш видати одну з них за мене заміж? – запитав Руввас.

Вона погодилася, і Руввас дав їй п’ятсот золотих червінців. Жінка взяла гроші та й пішла собі додому.

Наступного дня вона привела доньку. Руввас відвів дівчину до кімнати, що була нагорі. Ввечері він піднявся до неї і спитав:

– Ти, мабуть, голодна? Піди лишень та принеси таріль, що па вікні.

Дівчина підвелася і принесла накритий таріль.

Руввас звелів їй:

– Відкрий!

Вона зняла накривку, а на тарелі – людська голова. Закричала дівчина з жаху, а Руввас узяв шаблю й відтяв їй голову.

Наступного дня прийшла мати провідати доньку. Але Руввас сказав їй:

– Я не можу говорити з тобою!

– Чому? – здивувалась мати.

Він і каже їй:

– Мій брат цілу ніч не давав мені спати. Усе кричав, щоб я віддав йому твою доньку. Приведи мені другу!

Жінка привела й другу доньку. Та Руввас зробив з нею те саме, що й з першою. А ще через день звелів привести й третю доньку, наймолодшу.

А наймолодша й здогадалася, що тут не все гаразд, що Руввас стратив її сестер. Вирішила вона бути обережною. А ввечері, коли Руввас підніс їй людську голову на тарелі, дівчина сказала, що дуже погано почуває себе, тож хай голова почекає до завтра. А сама вирішила тікати. Уночі вона вдала, ніби міцно спить. Тоді Руввас зійшов у підземелля, де його чекала ватага – сорок розбійників. А ще в підземеллі було повно награбованих скарбів.

Хитра дівчина вистежила, що Руввас разом із розбійниками подався на нічний промисел. Дівчина тим часом спустилася в підземелля. Тут вона почула раптом людський стогін. Не гаючи часу, почала шукати, звідки стогін долинає. Нарешті натрапила на колодязь. Нахилилась дівчина, щоб побачити нещасного, що стогнав, і спитала:

– Хто ти?

Знизу почулося:

– Я – царський син! Мене вкинули сюди розбійники.

Дівчина хутко розшукала мотузок і опустила в колодязь. По мотузку царевич видерся нагору й подякував своїй рятівниці.

Потім вони швиденько набрали повний мішок грошей, вийшли з підземелля й постукали в двері до сусіда. А той питається:

– Що вам треба в таку пізню годину?

Вони відповіли:

– Будь ласка, дай нам двох коней! Ми тобі добре заплатимо.

Дав їм сусід коней, і вони помчали верхи дорогою, яка вела до палацу, що належав батькові царевича.

А розбійник-чоловік, повернувшись додому, не застав там своєї нової дружини. Спустився він у підземелля й побачив, що немає там і царевича в колодязі. Помітив, що і грошей поменшало.

Не гаючи часу, Руввас сів на коня й помчав навздогін за втікачами. Трохи згодом ті завважили погоню і сховалися за велику скелю. Руввас доїхав до скелі й почав нишпорити скрізь, але втікачі мов крізь землю провалилися. Спересердя він почав пускати навмання стріли. Але й це нічого не дало. Так і повернувся лиходій додому ні з чим. Тоді царевич зі своєю визволителькою, побачивши, що небезпека минула, покинули схованку й мерщій далі в дорогу. Ступивши на рідну землю, царевич відразу надіслав батькові звістку, що скоро буде вдома. Ще й не дочитав цар синового листа, як уже були вишикувані двісті вояків та музик, щоб урочисто зустріти врятованого невільника.

Під звуки сурм увійшов царевич зі своєю рятівницею в палац і кинувся обнімати щасливих батька та матір.

– А хто ця дівчина? – поцікавились вони.

- Це та, що врятувала мене від смерті,– гордо мовив юнак.– Я хочу одружитися з нею!

Батьки відразу ж погодилися на шлюб, бо знали ціну волі.

Але лихо не дрімало. Якось дружина царевича зайшла в нужник, коли це несподівано розсунулася перед нею стіна, а звідти вийшла стара бабуся.

– Не лякайтеся! – мовила вона.– Я – володарка цього місця і завжди можу стати тобі в пригоді. Як буде тобі сутужно, поклич мене: «Тітонько, паперова пташко!»

А Руввас, дізнавшись про те, що царевич повернувся у рідне царство, здогадався, що й третя його дружина, яку він не встиг убити, там. І подався туди.

Тим часом молода пара запровадила такий порядок у царстві: страчували кожного злодія, котрий тільки попадеться в руки сторожі. Самого ж Рувваса схопити не вдавалося.

Якось-то двоюрідний брат царевича справляв весілля. Уся царська челядь пішла на бенкет, а дружина царевича лишилася вдома, і охороняли її два полки вояків та двоє левів.

Саме тоді й прослизнув до палацу Руввас. Снодійним він приспав усю охорону, а левам кинув двох баранів. І штовхнув двері, що вели до кімнати колишньої своєї дружини.

– Аж тепер тобі кінець! – вигукнув він.– Яку смерть обираєш собі?

Налякана молода жінка благала помилувати її. Але Руввас лишився глухий до її благань. Тоді вона сказала:

– Роби зі мною, що хочеш! Але спершу пусти мене в нужник.

– Іди,– погодився розбійник.– Тільки знай: я чекатиму на тебе під дверима.

Тільки увійшла в нужник, гукнула:

– Тітонько, паперова пташко!

Враз розсунулася стіна і з'явилась бабуся.

– Чого тобі треба? – спитала вона.

Царівна в кількох словах розповіла про страшну небезпеку. А бабуся дала їй яйце, жменю попелу й порадила:

– Цим яйцем та попелом метнеш у Рувваса, і він одразу ж віддасть чортові душу. Тільки затям: коли народиться у тебе донька й виповниться їй сім років, ти повинна прислати її до мене.

– Добре, бабусю,– пообіцяла молода жінка. А тоді вишла й здолала Рувваса.

Невдовзі народилась у дружини царевича донька. Виповнилося їй сім років. Якось пішла дівчина в нужник, і перед нею розсунулася стіна. Вийшла звідти стара бабуся і сказала їй:

– Нагадай матері, щоб виконала обіцянку!

Дівчинка розповіла матері про бабусю й переказала її слова. Нікуди було діватися: послала мати донечку до старої, як і обіцяла. У домі бабусі дівчинка побачила хворого юнака, який лежав на долівці.

І мовила стара:

– Глянь-но на цього хлопця. Ти зможеш вибратися звідси тільки тоді, коли він одужає.

– Хай буде так! – погодилась дівчинка.

А стара розпорядилась:

– Ось тобі кошик із хлібом, а ось вода. Даватимеш йому хліб і воду, як тільки зголодніє.

Розказавши дівчинці, що і як робити, бабуся зникла. А мала, доглядаючи хворого, не бачила просвітку й страшенно стомлювалась.

Одного разу стала вона під деревом, притулилася до стовбура та й заснула. Уві сні почула, ніби дві голубки розмовляють. Одна голубка сказала:

– О, коли б ти знала, які муки терпить ця дівчинка! Та варто підійти їй до найближчого ставка, набрати води й напоїти нею сонного хлопця, як він одразу ж одужає. Але ходити до ставка небезпечно, бо стереже його лев. Якщо запримітиш, що очі в нього червоні, то це означає, що він спить. Тоді можна безпечно набрати води й спокійнісінько піти назад.

Прокинулась дівчинка, ніяких голубок ніде не видно, проте розмову їхню запам’ятала. Негайно пішла вона до сусіднього ставка і побачила, що очі в лева почервоніли. Отже, він спить. Черпнула дівчинка трохи води в миску й повернулася до хворого. Однак, набираючи із зачарованого ставка воду, мала замочила палець, і він зробився золотий: Напоїла вона тією водою хворого, що міцно спав. Хлопець одразу ж прокинувся й відчув себе цілком здоровим.

Старенька подякувала дівчинці, взяла її за руку й відвела в царський палац. І зразу щезла. Щаслива мати обнімала свою дитину й дякувала Богові за милосердя.

Тим часом дівчинка підростала й не знала, що власником зачарованого ставка був Жовтий цар. Коли він вернувся до ставка, то запримітив, що води трохи поменшало. Але Жовтий цар знав: хто бере в нього воду, той неодмінно намочить пальця. Трохи згодом передягся Жовтий цар продавцем золотих перстнів і почав ходити між людьми, розшукуючи злодія. Отак дійшов аж до царського палацу, оповіщаючи:

– Продаю перстні! Продаю золоті перстні!

Почула це дівчина й покликала його:

– Я хочу купити в тебе золоту обручку!

– Маю обручку для тебе,– сказав продавець,– тільки покажи спершу свої пальці! А чому один з них замотаний!

– Болить він у мене! – схитрувала дівчина.

Тоді Жовтий цар їй і каже:

– Дарма, що болить! Розмотай його!

Дівчина розмотала палець.

– Звідки в тебе такий палець? – поцікавився продавець перстнів.

Дівчина спокійно розповіла йому геть усе про свою пригоду. І цим припала до душі власникові чарівного ставка.

Тоді Жовтий цар пішов до батька дівчини й попросив, щоб той віддав її за нього заміж. Батько погодився і справив багате весілля. У ті дні кожен мешканець міста безкоштовно їв та пив у палаці. І стали жити молоді та радіти, і жили радісно та щасливо, аж поки прийшла до них смерть-розлучниця з безжалісною косою.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)