Був собі Журавель, і подумав він оженитися. «Кого ж би то взяти? Візьму чаплю! – думає Журавель, – вона мені по мислі, якраз для мене!»
От приходить до Чаплі, та й каже.
– Ні, щось я не маю охоти за тебе іти!
– Ну, як не маєш, то не маєш, Бог з тобою! – каже Журавель, і пішов собі.
Але згодом роздумалася Чапля, приходить до Журавля та й каже:
– Знаєш що? Я вже роздумалася і вже хочу йти за тебе!
– А, – каже Журавель, – ти роздумалася? І я тепер роздумався – не хочу вже тебе брати!
– Ну не хочеш, то й цур тобі, – каже Чапля, пішла така розгнівана.
Тим часом Журавель, як почав знову думати, – розміркувався, іде знов до Чаплі:
– Вибачай, – каже, що я тобі так тоді відказав. Тепер я надумався і хочу-таки тебе брати.
– А! – каже Чапля. – Ти надумався? І я «надумалась», що мені за тебе не йти! Як-то можна: я, молода, сама до тебе приходила, а ти мені так прикро відказав! Та щоб я після цього пішла за тебе? Ніколи в світі! Іди з очей!
Пішов Журавель. А Чапля, як почала думати, як почала думати, та й стала жалкувати: «Що се я, дурна, зробила? Нащо я Журавлеві відмовила? Ну, чи ж добре отак самотою жити, без господаря в хаті? Він же приходив, перепрошував! Піду, скажу йому, що вже згоджуюсь!»
Пішла Чапля: здибалася, мовби несподівано, з Журавлем та й каже йому, що от, мовляв, роздумалася, піде вже за його.
Куди там! Журавель уже і не думає її брати:
– Що ж се, – каже, – таке? Ти мені вже двічі гарбуза дала, та щоб я знов тебе сватав? Не хочу!
– Ну, не хочеш, то нехай же ти згинеш! – каже Чапля. – Вже тепер і не думай, і слова мені не кажи ніколи про своє сватання! Нехай тобі абищо!
Пішов Журавель, пішов, а згодом знов почав думати: «Отже, таки одружуся! Що ж так бурлакувати – без вірної дружини, та без господині в хаті! Недобре! Піду до Чаплі, перепрошу її гарненько, може, піде».
Пішов, але Чапля таки затялась, не хоче! А через якийсь час каже, що вже пристає! Ну, коли ж знову Журавель не хоче її брати! А там, дивись, знов Журавель іде свататься, так уже Чапля не хоче!
І так вони все ходять та ходять, а побратися ніяк не можуть: коли одно «надумається», то друге «роздумається», та й нема згоди.
От так і ходять до сеї пори!