Напевно, у твоєї мами гості, – сказав дядечко Римус, коли Джоель забіг до нього з величезним шматком листкового пирога. – А якщо не гості, то вона точно загубила ключ від буфета, а ти його знайшов.
– Просто, дядечку Римусе, мама дала мені пиріг, а я подумав – пригощу ним тебе.
Старий посміхнувся:
– Дякую, дякую, синку. Цей пиріг якраз мені допоможе зібратися з силами, щоб розповідати далі про Братчика Кролика та його друзів.
Тут старий замовкнув і взявся до пирога. Він впорався з ним дуже швидко. Потім струсив крихти з бороди і почав:
– Так розсердився Старий Лис на Братчика Кролика – просто не знав, що й робити, зовсім носа повісив. От іде він якось дорогою і зустрічає Братчика Вовка. Ну, привіталися, звичайно, – як живеться, чи здорові дітлахи.
Вовк і каже:
– У тебе щось скоїлось, Братчику Лисе?
А Лис йому:
– Та ні, чого б це?
І сміється й теревенить, ніби нічого не сталося, бо йому здалося, що Вовк щось докумекав. Та Братчик Вовк теж був не з дурників і почав лаяти Братчика Кролика за його витівки, бо повсюди вже пішли чутки про те, як Кролик обманув Братчика Лиса .
Поговорили вони про це, і раптом Братчик Вовк каже:
– А я ж придумав, як спіймати Братчика Кролика.
– Як? – питає Лис.
Вовк каже, що треба заманити його у дім Братчика Лиса.
– Ну, це буде нелегко. Як же його заманити до мене? – питає Лис.
– Обманути, звичайно.
– І хто ж це зможе його обманути? – цікавиться Лис.
– Я сам і обману, – відповідає Вовк.
– Як же ти це зробиш, Братчику?
– А ось як, – каже Вовк. – Ти біжи додому і лягай у ліжко, прикинься, ніби помер. Лежи та ні пари з уст, поки Братчик Кролик не підійде й не доторкнеться до тебе. Щоб я провалився на цьому місці, якщо він не дістанеться нам на обід!
Лису сподобалась така вигадка. Рушив він додому, а Вовк – той попрямував до будиночка Кролика.
Приходить, а вдома ніби й немає нікого. Але Вовк постукав у двері: тук! тук!
Ніхто не відгукнувся.
Він знову постукав: стук! стук!
– Хто там? – запитав Кролик.
– Друзі, – відповідає Вовк.
– Друзі бувають різні, – каже на те Кролик. – Ти скажи, як тебе звати.
– Я з поганою звісткою, – каже Вовк.
– От так завжди, – каже Братчик Кролик. – Погані новини й кликати не треба.
А сам до дверей, у щілинку зазирає.
– Братчик Лис помер нині вранці, – каже сумно Вовк.
– То чому ж це ти не в жалобі? – запитує Кролик.
– Я саме йду за цим, – відповідає Вовк. – Думаю, треба забігти до Братчика Кролика, розповісти, яка біда трапилась. Я щойно від Братчика Лиса. Простягнув ніжки, бідолашний.
З тим Вовк і пішов. Кролик сів, почухав потилицю, а потім вирішив, що сходить до Братчика Лиса, дізнається, що там чути. Сказано – зроблено: схопився і пішов. Прийшов він до хатинки Лиса – так все похмуро довкола! Підійшов ближче – ніщо ані шелесне.
Зазирнув у будиночок, а Лис лежить на ліжку горілиць, великий та страшний. Тут Кролик мовить тихесенько, ніби сам до себе:
– Залишили всі бідолашного Братчика Лиса. Та я все ж вірю, що одужає Братчик Лис, хоча й боюсь, що він помер. І ніхто не прийде провідати Братчика Лиса! Братчик Вовк – і той його покинув. У мене, щоправда, справ чимало, але побуду з ним. Так, на вигляд, він помер. А як подумати, то, може, й не помер зовсім. Бо ж кожен знає, що коли прийдеш до покійничка, то лишень він тебе побачить, одразу ж покійничок підніме лапи догори і гукне: «Ого-го!»
Але Старий Лис лежав тихо. Тоді Кролик сказав трохи голосніше:
– Дивна річ! Братчик Лис ну зовсім мертвий, а поводиться, наче не покійничок. Покійник, якщо прийдуть подивитись на нього, відразу підніме догори лапи і кричить: «Ого-го!»
Тут, звісно ж, Лис підняв лапи і вигукнув: «Ого-го!»
А Братчик Кролик чкурнув геть, що було духу.