Жили собі дід та баба. Дітей у них не було. Баба каже дідові:
– От якби нам маля, хоча б жабеня, га?
– Жили б ми тоді щасливо,– відповідає дід.
Не встиг він і оком моргнути, як жабеня стриб через поріг у хату!
– Просимо, просимо,– мовила баба й кинула жабеняті шматок хліба, дала напитися води.
Жабеня наїлося, напилося, сіло в куток і заснуло. Спало, аж поки зайшло сонце. Потім вийшло у двір і просиділо там цілу ніч. Рано-вранці прокинулася баба і взялася варити кашу. Насипала в горщик борошна, потім відчинила судник, щоб узяти глечик молока. Але молока не було.
Розсердилася баба на діда:
– Це ти, старий випив молоко?
– Я випив молоко? – перепитав дід.– Сама, мабуть, випила! Вари тепер кашу з водою, бо я вже виголодався.
Баба зварила кашу і покликала жабеня снідати. Другого дня баба знову відчинила судник, аби взяти молока на кашу, але його там знову не було. Глечик був порожній.
– Ти пив молоко, старий? – спитала вона діда.
– Чи ти з глузду з'їхала? – відказав той.– Сама, мабуть, випила, а на мене звертаєш! Вари швидше кашу, бо я голодний.
Баба зварила кашу з водою, а ввечері видоїла козу і хотіла замкнути молоко в судник. Коли звідти голос:
– Не замикайте, бабуню, судник. Баба заглянула туди.
До неї вистрибнуло жабеня, стало й мовчить. Баба засміялася:
– Гаразд, не замкну судник, але вранці, коли побачу надпите молоко, будеш бите.
Наступного дня встала баба варити кашу: насипала борошна в горщик – і до глечика.
– Оце молодець, добре стережеш молоко! – усміхнулася вона.– Ну, виходь, де ти там!
Жабеня стриб із судника бабі до ніг! Баба нахилилася й бачить: жабеня тримає в роті маленьку гадючку з золотою короною на голівці.
– То це ти випиваєш наше молоко? – розгнівалася баба.– Ну, гляди мені!
І вхопила віник.
– Не бий мене, бабусю,– стала благати гадючка,– я тобі відплачу.
– Чим ти мені можеш відплатити? – спитала баба.– Тільки молоко вмієш пити!
– Випусти мене, жабеня,– мовила гадючка,– і йдіть обоє за мною. Якщо я нічим вам не відплачу, мoжете зі мною робити, що самі схочете.
Жабеня випустило гадючку. Та швидко-швидко поповзла через двір до високого дерева. А в дереві було маленьке дупло. Туди й шмигнула гадючка. Скоро вона висунула голівку, В зубах у неї була золота монета.
– Підставляйте пелену, бабусю!
Баба підставила пелену, і гадючка почала кидати туди золоті монети, аж поки насипала повну пелену. Баба просто нетямилася з радості.
– Дякую! – сказала вона.– Ходімо до нас, я даватиму тобі молока, скільки тобі захочеться.
Дід із золотом пішов у місто і купив гарний будинок із садом. Дід і баба зажили собі в достатку.
Якось баба каже:
– От якби наше жабеня стало хлопчиком!
Не встигла вона доказати, коли глядь – а вже перед ними не жабеня, а хлопчик! На радощах у баби запаморочилась голова. Пригорнула вона хлопчика, міцно поцілувала. Так і жили вони втрьох, а гадючка щоранку приходила до них пити молоко.