Домовились якось два брати-їжаки зайця обдурити.
Там, де їжаки жили, на узліссі був глибокий рівчак. Тож старший їжак став на одному кінці рівчака, а менший – на другому кінці, і тоді старший їжак і каже зайцеві:
– Послухай, зайче! Ти, кажуть, бігаєш прудко, а я знаю, що пережену тебе.
– Та куди тобі? – засміявся заєць.– Хоч вуса обірви мені, все одно не повірю!
– А іцо там вірити чи не вірити, давай об заклад поб’ємося! Переженеш мене, вирвеш із мого кожуха десять найкращих голок, а коли я пережену, вирву з твоїх вусів десять волосинок. Ну, як – згода?
– Гаразд,– каже заєць,– от тільки шкода мені твого кожуха.
– А мені твоїх вусів. А тепер так домовимось – ти, заєць, вищий, то біжи краєм рівчака, а я побіжу по дну.
Помчав заєць, як вітер, навіть не озирнувся, біжить за ним їжак чи ні. Прибігає на другий кінець рівчака, а їжак уже там.
– Ти чого так довго біг? – питає. – Я вже замерз, на тебе чекаючи.
– Щось мені цього разу не поталанило, їжаче, побіжімо ще раз.
– Що ж, хай буде по-твоєму, – погоджується їжак,– можна ще раз побігти.
Помчав заєць ще прудкіше, ніж сюди біг. Упрів увесь, а прибіг – їжак уже там на нього чекає.
– Ти що, заморозити мене хочеш? – посміхається він,– Ану підставляй свої вуса.
– Зачекай, їжаче, побіжімо ще раз наввипередки, а там що буде, те й буде!
Погодився їжак. Помчав заєць, як вихор, а може, ще й швидше. Прибіг, а на другому кінці рівчака їжак уже чекає на нього.
– Досить! – каже.– Підставляй вуса, більше я з тобою не побіжу наввипередки.
Нічого не вдієш, довелося зайцеві підставляти свої вуса. Вирвав їжак із заячих вусів десять волосинок, п’ять у губу братові увіткнув, а п’ять – собі. Відтоді у їжаків на губі волосинки стирчать.