Колись-то в якомусь селі жив один дядько і мав три сини: два розумних, третього – Івана-дурника, який все на печі сидів, спину грів. О! Чує він якось увечері, говорять брати, що є у світі страх. А Іван почув, і з печі обзивається:
– А дайте-но мені того страха.
– Е, – кажуть брати, – дурний ти. Коли хочеш, то іди й проси Бога, нехай дасть тобі страха.
Зліз Іван з печі і йде у світ, та все просить Бога:
– Боже, дай мені страха! Боже, дай мені страха!
Вже захопила його й ніч у дорозі. Їде возом один дядько і питається:
– Що ти, хлопче, хочеш страха?
– Хочу.
– От ночуй тут коло цього дуба. Буде тобі страх.
Розклав Іван вогнище, зібрався ночувати коло дуба. Аж дивиться – висить, ледь теліпається, на дубі чоловік. А то був вішальник.
Каже Іван до нього:
– Ти, чоловіче, там змерз чи ні?
Що ж, як чоловік мертвий – нічого не говорить. Виліз Іван на дуба, здійняв чоловіка, поклав біля вогнища. Потім каже:
– Одсунься, чоловіче, од вогню, бо згориш.
Той мовчить. Схопив його Іван, потяг знову наверх дуба, повісив. Зібрався, далі йде у світ.
Іде, іде, а вже всюди пішла поголоска, що ходить якийсь дивак, шукає страха. А цар саме спорудив палац, вельми красивий, але в ньому не можна було жити: хто не піде спати, то нечиста сила вистрашить його звідтіля.
Прийшов Іван до царя.
– Що, хочеш страха? – питається цар.
– Так... Дай, царю, страха.
– От ночуй в моєму новому палаці. Будеш мати страха. Ще й сто карбованців дам тобі.
– А мені грошей не треба, а тільки страха.
– Добре... Будеш мати страха, тільки ночуй.
Пішов Іван у новий палац, розіклав вогнище на підлозі, сів і чекає страха. Аж тут загриміло, заблискотіло, линув дощ, і вогнище стало погасати. Натомість донеслося страшне скреготання. Не зважає Іван – страха чекає.
Переночував Іван цю ніч, а треба ж три ночі переночувати. Зібрався на другу ніч. Розпалив знову вогнище на підлозі, сів, чекає страха. Знову загриміло, заблискотіло, став лити дощ. Звідусіль донеслося страшне скреготання, завивання, мовби над покійником. То чорти так йому пакостили, хотіли настрахати. Та Іванові – байдуже.
Переночував і другу ніч. Пішов уже й на третю ніч ночувати. Розпалив огонь, аж приходить рогатий, з довгою бородою чортисько та й каже:
– Ну, досить тобі тут зі мною змагатися, пора і честь знати. Забирайся геть звідсіля.
– Ні, – каже Іван, – ти остав палац, щоб вашого чортячого духу тут не було.
– От я приніс кувадло і молота, – радить чорт. – Як розіб’єш молотом за один раз кувадло, то лишу тебе у спокої, а як я розіб’ю – палац мій, і ти вибираєшся звідси геть.
– Добре, – згодився Іван-дурник.
– Тільки ти починай перший.
Ударив чорт молотом по кувадлу – розсипалося воно геть на куски.
– Давай мені нове, ліпше кувадло, – говорить Іван до чорта.
Приніс чорт нове кувадло і молота, і пильно дивиться на Івана, щоб той часом його не обманув. А Іван як замахнеться – і молотом чорта, аж борода його угрузла в кувадло, і молотом тим по голові, по спині давай товкти його. Написав чорт розписку, що звільняє палац і більше тут не буде господарювати, ще й розписався своєю кров’ю і печатку приклав.
Переночував Іван у палаці. Зрадів цар, дізнавшись, яким способом Іван перехитрив і прогнав нечисту силу з палацу. Швидко казка мовиться, та не скоро діло робиться. Женив цар Івана на своїй дочці, уділив йому половину царства, а той все просить:
– Боже, дай мені страха!
А одна баба, хитріша од чорта, і порадила цареві:
– Я дам Іванові страха, то не буде більше ніколи просити.
Коли заснув Іван крепко, прийшла хитра баба, линула на сплячого крижаною водою, аж той закричав:
– Ух!.. Мені страшно.
Довго Іван жив-поживав, та більше страху не шукав.