Їжак і лисиця впали у вовчу яму. Два дні якось терпіли, а тоді почав допікати їх голод.
На третій день лисиця сказала:
– Не вибратися нам звідси, старий друже. Спрага жене вола до криниці, а голод – мене до тебе. Для твого ж блага я з’їм тебе.
Їжак подумав собі: «Де сили обмаль, беруть на поміч розум»,– і відповів лисиці:
– Удвох легше терпіти голод, ніж одному знемагати в полоні, та й моя смерть не врятує тобі життя. А я вже придумав, як нам вибратися звідси. Але чи варто тобі, такій голодній, говорити про це?
– Добра порада – завжди до речі,– погодилася лисиця,– я вже чую дихання смерті. Та все ж кажи! Я присягаюсь тобі у вічній вірності і дружбі, обіцяю завжди виручати тебе з біди, а мій рід говоритиме про тебе тільки з пошаною. Кажи!
– Людину впізнаємо по словах, вола – по рогах,– відповів їжак.– Я вірю твоїй клятві і раджу ось що. Коли близько проходитиме мисливець, прикиньмося обоє мертвими: людина не така дурна, щоб убивати мертвих. Мисливець викине нас із ями, і ми знову опинимося на волі.
– Добре придумав, – зраділа лисиця.– А тоді гайнемо до лісу!
Незабаром прийшов мисливець подивитися, чи не потрапив, бува, вовк у пастку. Аж бачить: лежить у ямі лисиця – зуби вишкірила, хвоста відкинула, язика висолопила.
– Хм, докрутилася стара! – сказав мисливець і спустився в яму.
«Заклякла на кістку, – подумав він.– І їжачок здох. Яка з вас користь»,– і викинув за ноги обох з ями.
Поки мисливець виліз нагору, звірі зникли. Здивований чоловік плюнув з досади і пішов додому.
Після цього на їжака кілька разів нападали пастухові собаки та різні бешкетники, а лисиця й не згадувала про свою присягу захищати й допомагати їжакові. Та коли лисиця викрала з кубельця їжаченят, старий їжак вирішив покарати лиходійку.
Якось він знайшов пастку на лиса.
«Ну, постривай, – подумав він,– оце нагода поквитатися!»
Зустрів ото їжак лисицю на стежині. Вони привіталися, ніби нічого не сталось, поговорили про землю й погоду, про роботу й мандрівки.
– Ох, мене ноги далеко не носять, але вчора я знайшов чудовий музичний інструмент,– між іншим, сказав їжак.– За одну струну смикнеш – усі звучать.
По цьому він хотів перевести розмову на інше, але лисиця так причепилася: покажи та й покажи ту музику, що після довгих умовлянь їжак повів руду до пастки.
– Глянь,– сказав він,– коли отут натиснути, то озвуться всі струни.
– Постривай, я трохи пограю,– попрохала лисиця. Але тільки торкнулася краєчка пастки,– трах! – її лапу затисло, мов лещатами. Марно благала в їжака поради, як їй вирватися з пастки...
Прислів’я «Про добро пишуть на піску, а про зло – на камені» – наче про лисицю сказане.