Жив у лісі їжачок.
Тоді не мав ще колючок.
Як мишка, був маленький,
Як грудочка, товстенький,
Смачненькі яблучка вже їв,
Вигідно собі жив.
Та раз, як яблучка збирав,
Вчув голос: гав, гав, гав!
То Брисько його на біду
Геть проганяв з саду.
Їжак скоренько утікав,
Аж перед Богом став. –
Лапки до неба взносить
І Пана Бога просить:
– Ой, дай же, Боже,
Що мені гоже:
Бриськові боки,
Бриськові скоки,
Бриськові зуби
Дай, Боже любий.
А Господь їжачка любив,
Прохання його сповнив.
Десь наш маленький їжак щез
І стався з нього пес –
Та гей той Брисько: скок та скік,
До хатки в ліс утік.
Та в тім то і біда ціла,
Що хатка замала...
Їжак новую збудував,
Дзеркальце в ній поклав
І гордо споглядає,
Що Бриськів вигляд має.
Потому Брисько–їжачок
Сміло біжить у садок;
Ступає гордо, бо ж ніхто
Не вижене його.
Та перший Брисько не лежить,
Гострі зуби скалить:
– Геть, злодію поганий,
Бо будуть в тілі рани!
Втікає бідний їжачок,
З садочку скік та скок.
Не хоче вже псом бути –
Й так лиха не минути.
Аж дивиться, коло воріт
Веприк годований лежить;
Витягнув довге рило
І рохкає весело.
Їжак в тій хвилі забажав,
Щоб веприком він став.
Побіг до Бога, просить,
Лапки високо взносить:
– Ой, дай же, Боже,
Що мені гоже:
Свиняче рило,
Хвостик, як шило,
Тверду щетину
Й широку спину.
А Господь їжачка любив,
Прохання його сповнив:
З їжачка веприк стався вмить.
Весело в ліс біжить.
І як до хатки лиш прийшов,
То дзеркальце найшов
І в нім приглядався,
Яким красавцем стався.
З вигляду свого дуже рад,
Біжить скоренько в сад;
На дерево став лізти
Яблучок попоїсти.
Та клятий Брисько вже гарчить,
На їжака кричить:
– Ану злізай, потворо,
Із дерева, та скоро!
Їжак затрясся зі страху
В годиночку лиху:
Упав поміж тернину,
Набив колючок в спину.
Ледве до хаточки добіг
І зараз в постіль ліг.
Промивав рани і мастив
Та ледве загоїв.
Рани боліти перестали,
Та колючки в спині стирчали.
Потім збирається в дорогу
Ще поклонитись Пану Богу,
Щоб знов став їжачком таким,
Як був він перед тим.
Іде, мандрує через ліс,
Аж тут де взявся лис.
Наш їжачок в клубочок звивсь,
До землі притуливсь.
Лис злакомився на їду
Та зачепив біду:
Вколовся, бреше, скавулить...
Ой, бо язик болить.
А їжак скаче аж до неба:
– Треба йому так, треба!
Та з радості сміється,
Лапками в боки б'ється:
– Вже маю, Боже,
Що мені гоже:
Кругленьке тільце,
Маленьке рильце,
Ще й колючок багато,
Не боюся вийти з хати!
А як вернув у хатину,
То справив там гостину:
Калачі з маком замісив,
Всіх друзів запросив:
І чорную кротичку,
І труську невеличку,
І зайчика вухатого,
І веприка лобатого.
Іще гостей багато
Прийшло до його хати.
Всі калачі їли,
Мед солодкий пили,
Яблучками заїдали
І співали, і гуляли.
І мене там запросили,
Калачами пригостили,
Ще й бубликів в'язку
Віддали за казку.