Почули одного разу жаби, що сонце жениться. Зійшлися вони всі разом і ну тріщати: «Чули?
Погано нам доведеться! І тепер в літню пору сонце висушує стільки струмків і боліт, а ожениться – обзаведеться дітьми, та як візьмуться вони все палити-сушити, пересохнуть тоді не тільки струмки та болота, а й річки і озера. Ходімо до бога скаржитися! »
Так і порішили жаби – ква-ква! І пішли, квакаючи, до бога. Тільки, як на зло, не застали його вдома.
Довідалося сонце, що жаби ходили на нього скаржитися, страх як розсердилося і каже: «Все на світі я грію і буду гріти, тільки до них моє тепло не дійде!» Жаби теж зметикували, що не гаразд зробили, стали боятися і соромитися сонця. Вони і тепер приймаються квакати, тільки коли сонце сяде.