Жила лиса у вовка прислужницею, і що вовк її примушував, те лисі і доводилося робити,– від того, що була вона за нього слабша; і захотілося лисі хазяїна такого позбутися. Трапилося якось іти їм разом лісом, а вовк і каже:
– Лиса руда, дістань мені щось поїсти, а інакше я тебе з’їм!
І відповіла лиса:
– Я знаю одне селянське подвір’я, є там двійко молодих ягнят; якщо хочеш, давай одного вкрадемо.
Це вовку сподобалося, пішли вони туди; і вкрала лиса ягня, принесла його вовку, а сама побігла. З’їв вовк ягня, але цього було йому замало, захотілося йому здобути друге, і пішов він, щоб його вкрасти. Але вовк був такий незграбний, – помітила вовка мати ягняти і почала так сильно кричати і бекати, що збіглися селяни. Знайшли вони вовка і так його побили, що він, кульгаючи і виючи, прийшов до лиси.
– Ти мене, однак, добре підвела, – сказав він, – хотів я було украсти друге ягня, але спіймали мене селяни і сильно мені боки нам’яли.
А лиса каже:
– А навіщо ти такий ненажерливий?
Другого дня пішли вони знов у поле, і каже
вовк:
– Лиса руда, дістань мені щось поїсти, а інакше я тебе з’їм.
І відповіла лиса:
– Я знаю одне селянське подвір’я, сьогодні ввечері там хазяйка млинці пече, – давай їх украдемо.
Пішли вони туди, а лиса весь дім навкруги обшарила, все роздивлялася та принюхувалася, доки не дізналася, де горщики стоять, украла потім шість млинців і принесла їх вовкові.
– На тобі, їж, – сказала вона йому, а сама пішла своєю дорогою.
Проковтнув вовк млинці миттю і каже:
– Вони такі смачні, що мені ще хочеться.
Пішов та звалив усю миску на підлогу, – одні
тільки скалки залишилися. Піднявся галас, і з’явилася хазяйка, помітила вовка, стала людей кликати на допомогу. Збіглися люди, стали бити його хто чим. І побіг він, на обидві ноги кульгаючи й голосно виючи, до лиси в ліс.
– Що це ти мене так сильно підвела? – скрикнув вовк. – Спіймали мене селяни і начесали мені спину!
Відповідає лиса:
– А навіщо ти такий ненажерливий?
Третього дня вийшли вони разом на поле.
Вовк, кульгаючи, ледь встигав за лисицею, і каже їй:
– Лиса руда, дістань-но мені щось поїсти, а інакше я тебе з’їм.
Відповідає лиса:
– Я знаю одного селянина, він зарізав корову, і засолене м’ясо лежить у нього в коморі, в діжці, – давай його вкрадемо!
Сказав вовк:
– Так давай підемо скоріше разом, а ти мені допоможеш, якщо я сам вибратися не зможу.
– Що ж, підемо, мабуть, – сказала лиса і показала йому всі шляхи й лази.
1 ось дісталися вони нарешті до комори. А було там м’яса дуже багато, і вовк миттю взявся за нього й подумав: «Усе з’їм – часу вистачить». Лиса теж як слід наїлася, але все навкруги роздивлялася і часто підбіґала до дірки, через яку вони в комору залізли, і все пробувала, чи достатньо дірка широка, щоб у неї пролізти. А вовк каже:
– Лиса мила, скажи мені, чому ти все взад та вперед бігаєш і все кудись вискакуєш?
– Та треба ж подивитись, чи не йде хтось, – відповідала хитра лиса, – не їж тільки занадто багато.
Вовк каже:
– Я не піду раніше, ніж всю діжку не з’їм.
А між тим приходить у комору селянин,
почув він шерех лисячих лап. Як побачила його лиса, одразу ж вискочила назовні і вовк слідом за нею, але він так набив собі живіт, що пролізти не зміг і застряв у дірці. Узяв селянин дубину і вбив його. А лиса в ліс утекла і рада була, що такого ненажери позбулася.