Жили собі три брати. Набридло їм на одному місці жити, і надумались вони піти у світ щастя пошукати.
Одяглися хлопці в найкращу одежу, поприв’язували до поясів шаблі й вирушили в мандри. Та тільки до роздоріжжя разом ішли. А там брати побачили великий-превеликий камінь і поховали під ним свої шаблі. Домовилися, що коли хто з них повертатиметься додому, хай загляне під камінь: чия шабля заіржавіє, значить, того вже на світі немає.
Попрощалися брати й розійшлися кожен своєю дорогою.
Ішов старший брат, ішов, аж перед ним густий ліс постав.
Як став він тим лісом іти, то лише надвечір вибрався з нього. Бачить: королівський палац височіє, а над палацом чорні стяги мають. Зайшов юнак до палацу розпитати, чого чорні стяги повісили, що тут за горе сталося.
Його зустріла вродлива королівна в жалобі. Від неї довідався хлопець, що помер король, батько її, тому й чорні стяги вивішено. Просить дівчина, щоб хлопець залишився в її палаці. Він так і зробив, а невдовзі й одружився з королівною.
Одного разу він узяв рушницю й пішов у ліс полювати. Настріляв багато лосів та зайців і велів слугам усе додому нести, а сам пізніше повернеться. Тут йому велика пишнохвоста лисиця дорогу перебігла. Він вистрілив, і лисиця пошкутильгала в кущі – певне, поранив її в ногу. Погнався за лисицею, забрів аж у глиб дрімучого лісу, та так і не спіймав. На той час уже зовсім стемніло. Лисиця десь щезла, а як вийти з лісу, не знає, бо дороги не видно. Блукав він, блукав лісом, коли це бачить – десь далеко-далеко вогник блищить. Підійшов ближче, хатка на курячих лапках крутиться. Звелів хатці зупинитися і, коли вона зупинилася, зайшов усередину. Глянув: із-під печі відьма вилазить – у сажі, закудлана, горбата, очі як полумиски, от-от з лоба вискочать. А в сухій, як головешка, руці кийок тримає.
Питає в неї, як із лісу вибратись. А відьма урепіжила його по голові та й обернула на голуба. Сама знову під піч полізла.
Другий брат попомандрував, попоїздив по світу і врешті ді стався до роздоріжжя. Посунув камінь, дивиться, аж шабля найстаршого брата поіржавіла. І зрозумів, що з братом якесь лихо скоїлося. Сів на коня й поскакав тим шляхом, яким перший брат їхав.
Скоро чи не скоро, а під’їхав і він до палацу. Тут його зустріла королівна й мовить:
– Де це ти так довго пропадав? Три дні й три ночі виглядаю тебе. Чи ти за своєю дружиною не скучив? Чи, може, тебе відьма в лісову гущавину заманила?
Бачите, королівна його за свого чоловіка прийняла, бо брати були дуже схожі один на одного.
Хлопець зрозумів, що вона помилилась, але признатися, що він не її чоловік, не захотів, і відповідає:
– Не розпитуй мене зараз, дружино кохана, бо я дуже стомився. Вранці я все тобі розповім.
Але вранці він узяв рушницю й пішов нібито на полювання. Його непокоїли думки, що там з братом та як його розшукати.
І перед другим братом з’явилась у лісі лисиця, він гнався, гнався за нею та й попав до відьми в хату. І так само пропав, як і перший брат.
От повернувся третій брат зі своєї щасливої мандрівки. Відсунув камінь, аж бачить – шаблі обох братів іржею покрились. І запало найменшому братові в голову, що обидва його брати загинули в одному й тому ж місці. Не довго думаючи, подався він ускач до палацу.
Королівна і його за свого чоловіка прийняла, питає та дорікає йому:
– Знову ти три дні й три ночі вдома не був. Я хвилююся, щоб з ним нічого лихого не сталося, а він...
– Заспокойся, дружино кохана,– каже брат.– Дай мені відпочити – вранці я все тобі розповім.– І цей не признався, що він не її чоловік. Але зрозумів, що тут його брати були.
Дочекавшись ранку, пішов він у ліс братів своїх шукати. У лісі підвернулася йому білка під ноги. Він як кине капелюхом та й упіймав білку.
А білка й каже йому людським голосом:– Відпусти мене, я знаю, що ти братів своїх шукаєш. І я пораджу тобі, як їх знайти. Побачиш ти лисицю, й заведе вона тебе до відьми. Ота відьма й полонила твоїх братів. А щоб ти не загинув і братів визволив, я дам тобі жменю горіхів. Як тільки вона кинеться горіхи збирати, а ти вихопи у неї з руки кийок і переламай навпіл.
Подякував хлопець білочці й подався в самісіньку гущавину лісу. Скоро вибігла лисиця, на яку обернулася відьма, щоб людей у свою хату заманювати, юнак – слідом за нею й дійшов аж до її хати. Тут одразу відьма з-під печі вилізла й кийком на нього замахнулася. Брат висипав перед нею жменю горіхів. Відьма кинулася їх збирати, аж кийок із пазурів упустила. А хлопець хап за кийок і переламав його навпіл. Обидві половини тут же обернулися на дві страшні гадюки. Вони як стрибонуть до відьми та й задушили її. Враз обидва брати його ожили. Дякують йому, що визволив їх. Усі троє повернулися до палацу. Королівна дивиться, дивиться й ніяк не може розпізнати, хто ж із них її чоловік – такі вони були схожі між собою. Тільки по каблучці на пальці й упізнала свого чоловіка. З тієї великої радості вони великий бенкет справили.
На ньому і я був, мед-вино пив, по бороді текло, а в рот не попало.