Побачила киця квачик,
На полицю за ним скаче.
Взяла квачик за чуприну
І стягнула на долину.
Стала всюди ним крутити,
На всі сторони котити,
Закотила хтозна–де,
Вже нема квача ніде.
Дідусь квачика шукає:
Тут немає, там немає,
Став уже дідусь журитись,
Нічим буде поголитись,
Бо і де ж квача шукати
Чей не сам же втік він з хати.
Ой, утік, ой, побіг
З–під полиці під поріг,
З–під порога аж під плотик,
Взяла киця квачик в ротик
І ну його микати,
І ну ж його смикати,
Потім взяла між лапки,
Затягнула між тріски,
Закинула під дрова –
Там упав і пропав.
По дрова дідусь пішов
І там квачик свій знайшов,
Обсмиканий, обтертий,
Із щетини обдертий.
– Це твоя, кицю, робота,
Це твоя, кицю, пустота,
Ой, дістанеш по хвості
За ці витівки пусті.
Дідусь прутика шукає,
Юрчик дідуся благає:
– Ой дідусю, дідусю,
Не бий мою котусю,
Не бий мою кицю–мицю,
Більш не піде на полицю.
Юрчик кицю прикликає
І наказує–навчає:
– Кицю–мицю, добре слухай,
Що не твоє, то не рухай;
Ані дудуся квачів,
Ані Петруся м'ячів,
Ані дядькових шнурочків,
Ані тітчиних клубочків,
І не лізь до бабці,
В бабусині капці,
І по етажерці,
Не виправляй герців,
Не розкочуй олівців,
На роздирай папірців,
Не вистрибуй з кута в кут,
Бо в роботі буде прут.
Киця–миця слухає,
Вусиками рухає,
В очі Юрка споглядає,
Мов порадоньки питає:
– Порадь мені, як гратися,
Щоб з прутиком не знатися,
Бо я киця маленька,
Бавитися раденька.
Юрчик розважав цю справу
І придумав так забаву:
Всилив гудзик на ниточку
І забавляв ним кицечку.
Бавилися без пригоди,
Не зробили ніде шкоди.
А потім до столу сіли
І вечерю смачно з'їли.
Киця–миця з Юрчиком
Їли кашку з молочком.