Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Видимо та невидимо (українська народна казка)

Казки про:
1222

Видимо та невидимо (українська народна казка) Був собі пан та лакей. То як були ще вони малими, так укупі грались і усе у них зарівно; а як став панич паном, то так зненавидів того лакея, що давай вигадувати та приказувати, щоб він зробив те й те, та усе таке, щоб його можна було знищити.

Усе те лакей поробить, живим і вернеться.

От раз загадує йому:

– Принеси мені,– каже,– Видимо й Невидимо.

Той іде – плаче, та й прийшов десь у ліс, та такий страшенний, що господи! Дивиться – стоїть хатка, він і пішов у ту хату та й заховався під припічком. Коли це був обід, приходить дід та й гукає:

– Видимо й Невидимо, подай стіл!

Тут відразу де не взявся стіл, а на ньому усякі напитки і наїдки. От дід напився, наївся та:

– Видимо й Невидимо, прибери!

Зараз де все оте і поділось.

А той лакей з-під припічка усе те бачить. От як дід пішов, лакей виліз.

– Ану,– каже,– і я зажадаю того собі. Видимо й Невидимо, подай стіл!

Зараз де що і взялось.

Він напився, наївся, тоді і питає:

– А що, Видимо й Невидимо, може, тобі у цього хазяїна набридло?

– Та набридло,– каже.

– Так ходім зо мною.

– Ходім.

Ото і пішли. Він що версту відійде – гукав:

– Видимо й Невидимо, чи ти тут?

– Тут, тут, хазяїне, не бійсь, я не останусь.

Коли це ідуть, бачить він, що покої будуються, людей нікого не видно, а один тільки топір: сам і теше, сам і рубав, а що треба підняти, топір устромиться – сам і нагору витягне. Видимо й Невидимо йому і каже:

– Поміняй мене на топір-саморуб, а я у тебе знов буду, як тільки гукнеш.

От то тільки сказано, а тут і дідок іде, він і каже:

– Проміняй мені, діду, цей топір на Видимо й Невидимо.

– Яке ж воно?

Він тоді зараз:

– Видимо й Невидимо, подай стіл!

Де що і вродилось. Дідок напився, наївся.

– Це,– каже,– добра штука! Чому не проміняти?

Та й віддав йому той топір.

От він вийшов за кряж та:

– Видимо й Невидимо!

– Тут, тут, хазяїне, коло тебе,– озивається.

От випало йому знову йти лісом. Іде він і бачить, що скаче кругом лісу ломачка, а в лісі ходить дідок.

– Що це,– питав,– діду, у тебе таке?

– Та це ломачка-самобійка, ось дивись.

– Ану,– каже,– ломачко-самобійко, ходи!

Та ломачка як почала скакати! Що не скочить, то дуба ізвалить, то ізвалить. Він тоді до свого:

– Видимо й Невидимо, подай стіл!

Зараз де що і взялось. Дід напився, наївся та й пристав до нього:

– Проміняй мені його на ломачку-самобійку та й проміняй.

А Видимо й Невидимо і каже йому:

– Та й проміняй, бо я знов у тебе, як гукнеш, буду.

Він проміняв, узяв ту ломачку-самобійку, вийшов з лісу та:

– Видимо й Невидимо!

– Тут, тут, хазяїне, коло тебе.

Ось приходять вони у місто. Зайшов він у трактир, зараз як закомандує:

– Видимо й Невидимо, подай стіл!

Відразу де що і взялось. Він напився, наївся та ще коло себе чоловік десять нагодував та тоді:

– Видимо й Невидимо, прибери!

Де що і поділось.

А у тому трактирі гуляв вояк, побачив та й каже:

– Це ще не штука, а от штука! Ану, прути, нуте!

Де не взялись прути, як заходились, так коло нього аж свистять.

– Ось проміняй,– каже,– мені на твоє Видимо й Невидимо.

А Видимо й Невидимо:

– Та проміняй,– каже,– я знов у тебе бу- ДУ-
Він проміняв його на ті прути, та тільки вийшов за місто та:

– Видимо й Невидимо!

– Тут, тут, хазяїне, не бійся,– озивається.

От прийшов він до свого пана, а в нього саме гості були, та сусідів понаїздило такого! Пан як побачив, що він вернувся, кричить:

– Ей, подать канчук.

– Ні,– каже,– підожди! Бий гостей, ломачко-самобійко, та добре бий!

Як почала та ломачка гостей чистити! Що побила, а Що повтікали. Він тоді до прутів:

– Прути, нуте!

Як візьмуться ж ті прути коло пана! От як відчистив добре пана, що той йому нічого вже не каже, тоді давай будуватись. Ломачка-самобійка дуби валить, топір-саморуб сам таскав, сам рубав, сам і теше, а він тільки походжав і приказує.



== Читать на русском языке ==