Мандрували дорогами острова Борнхольм два плута – Ларе та Єнс.
Йшли вони, йшли та так зголодніли, що животи підводить, ані гроша в кишені, ані шматочка в торбинці. Сіли на узбіччі й стали міркувати: як би їм їжі та грошей дістати.
Думали-думали й вигадали. Підійшли до селянської садиби. Ларе заховався в кущах, а Єнс забіг у двір і як закричить щосили! Народ зібрався, питають:
– Що сталося?
А він чужим голосом вигукує:
– Люди добрі, страшну новину чули? Північне море загорілося! Полум’ям пашить!
– Брехня! – закричали селяни. – Де це видано, щоб море палало? Думаєш, ми дурні?
Кинулися на нього з кулаками, відлупцювали так, що ледве втік.
Щойно Єнс зник, до садиби ввійшов Ларе. Сів тихенько збоку, привітався. Люди розповідають:
– Був тут якийсь ошуканець, молов нісенітниці, ніби море загорілося. Ти ж мандруєш дорогами, не чув часом про таке?
– Не чув, – каже Ларе. – Але дорогою бачив обоз, і всі вози повні смажених оселедців. Тож, може, хлопець і не брехав.
– Ох! – аж вигукнули люди. – Виходить, правду казав! А ми ж його задарма побили! Сором який!
Нагодували вони Ларса, напоїли, торбинку доверху наїдками набили. А на прощання ще й сказали:
– Якщо зустрінеш того хлопця – поділи з ним порівну і скажи, щоб не тримав зла за стусани.
Розповіли вони, який вигляд у Єнса, і Ларе пообіцяв. Зустрілися плута на дорозі, поділили здобич, наїлися досита, та ще й насміялися.
Минуло кілька днів, торбинка спорожніла. І знову животи бурчать. Вирішили ще раз таку ж штуку провернути, тільки тепер черга Ларе було йти першим.
Сховався Єнс у кущах, а Ларе забіг у двір і закричав:
– Люди добрі, новина страшна! В сусідньому селі з’явилася птаха-велетень! Сіла на дзвіницю, крила розправила – сонце закрила!
– Брехня! – загомоніли люди. – Немає таких птахів на світі! Годі дурниці верзти!
Накинулися на Ларса, добре відлупцювали й вигнали за ворота.
Тільки він зник, як у двір увійшов Єнс. Привітався, попросив дозволу перепочити. Люди йому розповідають:
– Був тут ошуканець, молов, ніби в сусідньому селі птаха-велетень сіла на дзвіницю. Ми його й провчили – на все життя запам’ятає!
– Про таке не чув, – каже Єнс. – Тільки коли я йшов повз ту церкву, бачив гурт людей, що тягли ланцюгами яйце завбільшки з дім. Може, й не брехав ваш хлопець.
– Ой! – вигукнули люди. – Так він правду казав, а ми його побили й прогнали! Сором! Візьми-но, добрий чоловіче, і грошей, і харчів, та поділи з тим парубком. Скажи, нехай не тримає на нас образи.
Знову зустрілися плута на дорозі, поділили добро, наїлися, напилися й далі пішли, веселі та вдоволені.
Так і бродили вони островом Борнхольм: одних дурнів обманювали, інші ж розумні люди їх самих провчали. Тож бувало у них і сито, й бито, а часом – і те, й інше разом.