Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Вовча присяга (українська народна казка)

Казки про:
2085

Вовча присяга (українська народна казка) Якось лисиця каже вовкові:

– Я не вірю вам, куме, щоб ви були мені вірним кумом, а як присягнете, то я тоді повірю.

– Добре, – каже вовк, – я присягну, тільки щоб ви тоді і мені присягнули і щоб де не забували мене чи рибкою, чи м’ясцем.

– Добре, – каже лисиця.

– А де ж я буду присягати? – пита вовк.

– Ходімо, куме, я поведу вас до присяги, по закону присягнете.

Пішли. Йдуть, йдуть, аж стоїть мужикова кобила в лісі, прип’ята на довгім аркані, пасеться. Лисиця притягла трохи того аркана, зробила петлю, викопала ямку, на ту ямку поклала ту петлю з вірьовки і каже вовкові: «Ану, куме, кладіть сюди лапу та й кажіть за мною форму:

Служу государю і Богу,
І кладу у петлю ногу,
І держу вірно і кріпко,
Поки скажуть годі, -
і держіть же, кумчику, так ногу і кажіть цю форму тричі.

А сама пішла за кущ та як наляка кобилу; а та кобила як рвоне, вовкові ногу зашморгнула. Вовк завив, а кобила як побіжить, одірвала вірьовку з вовком та біжить, а вовк за нею тягнеться та кричить. А лисиця біжить та плаче ззаду і каже:

– Вовчику, кумчику, голубчику, одривайтесь і одгризайтеся.

А кобила ще швидше біжить і притягла вовка до мужика в двір. А туди збіглись люди і зробили над тим вовком самосуд.

А лисиці цього й треба було.