Коли світ був ще молодий, ночі не існувало. Сонце горіло над землею безперервно, й індіанці племені мауе ніколи не спали – не знали, що таке темрява, тиша й відпочинок.
Та одного дня почув сміливець Уаньям, що ніч належить отруйній змії сурукуку, її родичам – жаррараці, павукові, скорпіонові й стоніжці. І сказав людям:
– Я піду й добуду для вас ніч.
Взяв із собою лук і стріли та вирушив у далеку путь.
Прийшов він до хижини сурукуку і промовив:
– Чи не обміняєш ти ніч на мій лук і стріли?
– Нащо мені це, синку? – відповіла сурукуку. – У мене ж і рук немає.
Нічого не вдієш – пішов Уаньям шукати щось інше. Знайшов гарне тріскуче брязкальце й знову прийшов до змії:
– Ось, може, це підійде? Подарую тобі це брязкальце, а ти віддай людям ніч.
Сурукуку хитро примружилася:
– Ніг у мене теж немає, синку. Навісь-но мені це брязкальце на хвіст, та так, щоб я могла ним ворушити.
І з того часу, коли змія сердиться, її хвіст шурхотить: шу-шу-шу – це вона попереджає про свій гнів.
Та й цього разу сурукуку не віддала ніч.
Тоді Уаньям вирішив знайти те, що їй точно знадобиться – зміїну отруту. Дістав її й повернувся до сурукуку. Коли та почула про отруту, відразу заговорила інакше:
– Так і бути. Віддам тобі ніч. Отрута мені дуже потрібна.
Поклала вона ніч у кошик і простягнула Уаньяму.
Побачили люди племені, що він несе кошик від сурукуку, й побігли назустріч:
– Невже це ніч? Ти справді несеш її?
– Несу, – відповів Уаньям. – Але сурукуку заборонила відкривати кошик, доки я не дійду додому.
Та товариші так умовляли його, що він не витримав і піддався. Тільки-но відкрив кришку – ніч, перша ніч на землі, вислизнула назовні й миттю накрила світ густою темрявою.
Злякалися люди мауе, розбіглися навсібіч, не бачачи дороги й один одного.
А Уаньям стояв один серед суцільного мороку й кричав:
– Де ж місяць? Хто його проковтнув?
Та раптом з усіх боків налетіли родичі сурукуку – жаррарака, скорпіон, стоніжка – і, поділивши між собою отруту, оточили Уаньяма. Жаррарака ж боляче вжалили його в ногу.
– Я впізнав тебе, жаррарако! – вигукнув він. – Мої друзі помстяться за мене!
Тоді все зміїне плем’я накинулося на сміливця. Лише кутімбойя – єдина змія, якій не дісталася отрута через її поганий характер – не змогла його вжалити. Вона й досі не чіпає людей мауе.
Уаньям помер від укусу, але його вірний друг натер тіло настоєм цілющих листків – і воїн повернувся до життя.
Тепер він рушив до сурукуку вдруге, бо хотів отримати довгу ніч – попередня була надто короткою.
Цього разу він приніс змії багато-багато отрути.
Сурукуку зібрала всю земну грязюку, змішала її з темним соком женипапи – і так створила довгу чорну ніч.
Відтоді ночі стали довгі, темні й важкі. Тому, кажуть індіанці, уночі нас болять кістки й з’являється гіркота в роті – бо ніч зроблена з грязюки та гіркого соку.
Ось така історія про те, як Уаньям подарував людям племені мауе ніч – темряву, у якій ми тепер спимо, мріємо і слухаємо голоси зірок.