Жив на світі чоловік, було у нього сини, і всім майном його була од лише хатинка, в якій він і жив. І хотілося кожному із синів після смерті батька отримати хатину, але батько любив усіх трьох однаково й не знав, як йому повестися, щоб нікого з них не образити. А продавати дім він не хотів, тому що хата та дісталася йому ще від прадідів. Адже можна було б її продати, а гроші між ними поділити. І ось надумав він, нарешті як йому повестися, і каже своїм синам:
– Йдіть ви мандрувати по світу, випробуйте долю, і нехай кожний із вас навчиться, якомусь ремеслу. А коли повернетесь додому, то дім отримає той, хто виявиться кращим майстром.
Синів це рішення задовольнило; і виріши старший із них стати ковалем, середній – перукарем, а молодший – фехтувальником. Домовились вони про строки, коли вони повинні повернутися знов додому, і рушили потім у дорогу.
Сталося так, що кожний із них знайшов собі досвідченого майстра, у якого він зміг добре навчитися ремеслу. Ковалю довелося підковувати королівських коней, і він подумав: «Ну, вже тепер дім я отримаю точно».
Перукар голив знатних панів і теж подумав, що дім буде його. Фехтувальник не раз отримував удари, але він це переносив терпляче і духом не падав, думаючи про себе так: «Якщо ти будеш боятися ударів, то дому ти ніколи не отримаєш». І ось прийшов призначений строк, і всі вони знов повернулися до свого батька, але вони не знали, як знайти їм привід, щоб показати свою майстерність. Ось сидять вони якось і між собою радяться. Сидять вони і бачать – біжить по полю заєць.
– Е-е, – каже перукар, – а він доречно з’явився!
Узяв він чашку і мило, покрутив помазком, збив піну, і коли заєць підбіг ближче, намилив його на бігу і на бігу ж вибрив йому борідку, і при цьому не порізав його, і зробив це так майстерно, що не причинив йому ніякого болю.
– Це мені подобається, – сказав батько, – якщо брати твої не переможуть тебе, то дім буде твій.
А тут невдовзі проїжджала на повному ходу карета, і сидів у ній якийсь пан.
– Ось ви, батьку, зараз побачите, що я вмію робити, – каже коваль.
Кинувся він слідом за каретою, зірвав у коня на повному ходу всі чотири підкови й підбив йому миттю на ходу чотири нових.
– Ти парубок спритний, – сказав батько, – справу свою ти виконуєш не гірше, ніж твій брат; я вже й не знаю, кому мені дім віддати.
Тоді каже третій:
– Дозвольте і мені, батьку, довести свою майстерність.
А тут саме почав йти дощ. Витяг він свою шпагу і став нею розмахувати над головою так, що жодна крапля не могла на нього впасти а коли дощ пішов ще сильніше і перейшов нарешті, в зливу, цілі потоки вже лили з неба, став він розмахувати своєю шпагою швидше й швидше, і залишився зовсім сухим, немов сидів він під дахом. Побачив те батько, здивувався й каже:
– Ти показав найбільшу майстерність, дім віддаю я тобі..
Брати, як і обіцяли один одному, рішенням залишилися задоволені, а так як вони дуже любили один одного, то вирішили жити в домі всі разом. І стали вони займатися кожний своїм ремеслом, – а справі були навчені вони дуже добре, і майстри були досвідчені, ось і заробляли вони багато грошей. Так жили вони щасливо до самої своєї старості, і коли один із них захворів та помер, то двоє інші стали за ним сумувати так, що самі з горя захворіли та невдовзі й померли. А через те що були вони майстри досвідчені і дуже любили один одного, то й поховали їх разом у спільній могилі.