Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Дракон і царевич (сербська казка)

Казки про:
1562

Дракон і царевич (сербська казка) Одного разу царевич Радміл вирушив на полювання. Щойно парубок від’їхав від замку, як із кущів вискочив заєць. Мисливець за ним, а куций – стриб – і зник біля водяного млина. Радміл обшукав кожен закуток, але зайця ніде не було.

Неподалік млина на річці старенька жіночка набирала воду. Парубок, наблизившись до неї, привітався та поцікавився:

– Бабусю, чи не бачили, куди подівся мій заєць?

– Забудь про куцого, – застерегла старенька. – Це дракон, який перетворився на полохливу тварину. Таким чином потвора заманює людей у лісові хащі.

– Потрібно позбутися страховиська, – вирішив царевич і звернувся до бабусі: – Коли дракон прийде до води, довідайтеся, де він ховає свою міць. Яку б річ потвора не назвала, починайте її цілувати. Робіть так, допоки про все не довідаєтеся.

Радміл повернувся до палацу, а старенька залишилася біля млина. Коли місяць посріблив темне небо, з’явився дракон.

– Ну, де був і що бачив? – почала розпитувати жінка.

– Е, бабо, багато казати, та мало слухати, – позіхнуло страховисько.

– Ти ніколи нічого не розповідаєш, – удавано обурилася старенька. – Хотіла б дізнатися, де твоя сила схована. Я б тоді цілувала й оберігала.

– Міць он у тому валуну, що схилився над водою, – вказав дракон.

Старенька почала цілувати камінь, а потвора засміялася:

– Та не тут моя сила, а у липі, що перед млином.

Баба кинулася до дерева, а дракон знову зареготав:

– І не тут моя сила.

– Та де ж?

– Тобі туди й не дістатися. У королівстві Юрая розлилося озеро, де мешкає страшний змій, а в ньому – вепр. У тварині – заєць, у куцому – голуб, а у птасі – лялечка. Ось у ній і схована моя сила.

– А що як лялечка перетвориться на метелика?

– Тоді, бабо, мені горе.

Коли вранці дракон полетів, до млина прийшов царевич і баба все розповіла.

Радміл переодягся пастухом і вирушив до короля Юрая. Минуло чимало часу, допоки він дістався міста володаря.

Хлопець найнявся до правителя пасти овець.

– Тільки не йди до озера, – застеріг король Юрай. – Звідти ще ніхто не повертався.

Парубок узяв прудконогих собак, які могли наздогнати будь-кого, покликав гостроокого сокола, та й вирушив із вівцями до водойми.

Коли тварини розбрелися берегом, царевич зайшов в озеро й почав гукати:

– Агов, чудовисько! Виходь, силою поміряємось, якщо не боїшся!

– Зараз, – просичав погрозливий шепіт, і на поверхні з’явився величезний і страшний змій.

Довго Радміл і чудовисько билися, та здолати одне одного так і не змогли.

– Ось тільки голову в озері змочу, тоді жбурну тебе у височінь! – ледь переводячи подих, просичав змій.

– Хвастощі! – сміється хлопець. – От якби зараз мене поцілувала принцеса, то здолав би тебе!

Змій відпустив Радміла й пірнув в озеро. Хлопець умився та відпочив. А коли настав вечір, зібрав докупи овець і разом із соколом та собаками вирушив до міста.

От іде царевич вулицею, жене отару, а всі люди дивуються, що парубок живим і неушкодженим повернувся.

Наступного ранку Радміл знову вирушив до озера. А король Юрай наказав двом солдатам таємно простежити за ним. Чоловіки зійшли на гору, звідки було все добре видно та чутно, й побачили, як парубок зі змієм бореться. Потім солдати повернулися до володаря та розповіли, що сталося біля озера.

Король негайно покликав доньку й наказав:

– Завтра таємно підеш до озера й допоможеш Радмілу.

Як не боялася дівчина страховиська, та мусила виконати батьківське доручення.

Наступного ранку, ледь засяяло сонце, пастух із вівцями, соколом і собаками вирушив до озера. А за ним – сумна принцеса.

Коли тварини розбрелися, хлопець заліз у воду та гукнув:

– Агов, зміє! Виходь на бій, якщо не боїшся!

– Іду, царевичу! – відгукнулося страховисько.

Розпочався двобій. Довго вони боролися, аж знесилили. Тоді змій і просить:

– Пусти, царевичу, голову в озері змочити, а тоді вже начувайся!

– Не вигадуй, – засміявся Радміл. – От якби тут була принцеса й поцілувала б мене, тоді тобі горе!

Щойно парубок це промовив, як із-за дерева вибігла красуня. Дівчина поцілувала героя. І тоді Радміл розмахнувся й закинув змія у височінь. За мить страховисько впало на землю й розбилося. З нього вискочив дикий вепр і побіг. Але хлопець наказав собакам наздогнати кабана. Прудконогі зловили вепра й розірвали його. Аж тут вискочив заєць. Та собаки й куцого наздогнали. Із зайця вилетів голуб, але царевич випустив сокола. Пернатий мисливець наздогнав утікача. Аж раптом із голуба випала лялечка саме принцесі на долоню. А за мить у руці дівчини тріпотів барвистими крильцями метелик.

Потім з озера пролунав страшний стогін і несподівано обірвався. Озирнувшись, Радміл і принцеса побачили, як навколо кружляє безліч кольорових метеликів. Страшна місцина перетворилася на неймовірно прекрасний куточок природи.

Того дня король Юрай із високої гори спостерігав за пастухом і донькою, тож вирішив нагородити героя. Та коли хлопець зізнався, що він – царевич, правитель віддав за дружину улюблену доньку. Невдовзі влаштували бенкет, і все місто святкувало перемогу над змієм і весілля принцеси та Радміла.