Легенда про калину (українська народна легенда)

То давним-давно було. В одному селі жила привітна й чарівна дівчинка. Звали її Калинкою. Люди любили її за добре серце. Калинка часто ходила в ліс.

Якось весною викопала вона в лісі тонюсіньке стебельце та посадила його. А щоб воно прийнялося, дівчинка аж від своєї хати носила воду з криниці та поливала його. І почав розростатися великий кущ.

Іде якось подорожній. Стомився та й сів перепочити під кущем. "Спасибі тим роботящим рукам, що кущ посадили". А кущ враз укрився білим цвітом. Осипався цвіт, а замість нього – ягоди червоні, як намистинки виблискують.

І диво – в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке серце. Прийшла Калинка до свого куща, а кущ нахилився до неї, віти простягає і шепоче: "Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забували, подаруй мені своє ім'я, Калинко". Так і з'явилася назва цього куща.