Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Королевич, який нічого не боявся (Брати Ґрімм)

Казки про:
3688

Королевич, який нічого не боявся (Брати Ґрімм)Жив собі якось королевич, не хотілося йому більше запишатися вдома у свого батька, а так як він нічого не боявся, то подумав: «Піду я по білому світу мандрувати, і не нудно мені буде, та й надивлюся я на різні дивні речі». Попрощався він зі своїми батьками і пішов від них, і йшов усе прямо з ранку до самого вечора, і було йому все одно, куди шлях веде. Сталося так, що підійшов королевич до дому одного велетня; втомився він і сів біля дверей відпочити. Став королевич роздивлятися на всі боки і раптом помітив у дворі велетня іграшку: були дві величезні кулі і кеглі в зріст людини. Невдовзі з’явилося у королевича бажання пограти в ті кеглі, він розставив їх і почав збивати їх кулями, і коли кеглі падали, він голосно кричав від того, що було йому весело. Почув велетень шум, висунув голову у вікно й побачив людину; і була та на зріст, як всі люди, а однак грала в його кеглі.

– Гей ти, кузько! – крикнув велетень. – Що це ти в мої кеглі граєш? Звідки в тебе така сила?

Подивився королевич угору, оглянув велетня й сказав:

– Ах ти, бовдур такий! Що ж ти думаєш, що у тебе одного тільки дужі руки? Я можу все, що захочу!

Зійшов велетень униз, почав із здивуванням дивитись на гру в кеглі й сказав:

– Якщо ти така сильна і смілива людина, то йди і принеси мені яблуко з дерева життя.

– А навіщо воно тобі? – спитав королевич.

– Це яблуко я хочу не для себе, – відповів велетень. – Є у мене наречена, це вона його вимагає. Ходив я, блукав немало по світу, але такого дерева відшукати ніяк не міг.

– Уже я його відшукаю, – сказав королевич, – чого б мені це не коштувало!

Каже велетень:

– Ти думаєш, що так уже легко? Сад, де росте дерево, обнесений залізною огорожею, і лежать біля огорожі в рядок дикі звірі, вони несуть варту і нікого з людей туди не впускають.

– Мене вони пропустять, – сказав королевич.

– Так, але якщо ти й потрапиш у цей сад і побачиш на дереві яблуко, то це ще не значить, що ти його зможеш зірвати: висить перед ним кільце, і той, хто захотів би дістати і зірвати яблуко, повинен спочатку просунути в нього руку, а це ще нікому не вдавалось.

– А мені вдасться! – сказав королевич.

Попрощався він із велетнем і рушив через гори і долини, поля та ліси, і прийшов, нарешті, до чарівного саду. Лежали навкруги нього звірі, але вони опустили голови вниз і спали. Вони не прокинулись і тоді, коли він до них підійшов і навіть коли через них переступив. Ось переліз королевич через огорожу і щасливо потрапив у сад. І росло там посередині дерево життя, і сяяли на гілках його червоні яблука. Він забрався по стовбуру нагору, хотів було простягнути руку за яблуком, раптом бачить: висить перед ним кільце, – він легко просунув у нього руку й зірвав яблуко. Але раптом кільце міцно стиснулося навколо руки, і тут королевич відчув, що могутня сила проникла в його жили. Він спустився з яблуком униз із дерева й не захотів перелізати через огорожу, взявся рукою за великі ворота, – і варто йому було тільки їх труснути, як вони з тріском відчинилися. Він вийшов із саду, але прокинувся лев, що лежав перед огорожею, і кинувся за королевичем, але не в дикій ярості, а пішов слідом за ним покірливо, як за своїм хазяїном.

Приніс королевич велетню обіцяне яблуко і сказав:

– Ось бачиш, дістати його мені було зовсім неважко.

Зрадів велетень, що його бажання так швидко виконалося, поспішив до своєї нареченої і дав їй яблуко, яке вона вимагала. Але дівчина була та красива й розумна, вона не побачила на руці у велетня кільця й сказала:

– Я тобі доти не повірю, що яблуко здобув ти, доки не побачу в тебе на руці перстень.

Сказав велетень:

– Для цього мені треба повернутися додому, я його тобі принесу. – Він думав, що кільце легко буде відняти силою у слабкої людини, якщо та не віддасть його по добрій волі.

І ось став вимагати велетень у королевича перстень, але той відмовився.

– Де яблуко, там повинен знаходитися і перстень, – сказав велетень, – не віддаси його по добрій волі, доведеться тобі через нього зі мною боротися.

Довгий час боролися вони між собою, але велетень не міг нічого поробити з королевичем: чарівна сила перстня робила того могутнім. Тоді велетень схитрував і сказав:

– Мені від боротьби стало парко, та й тобі, певне, теж. Давай викупаємося в річці й освіжимося, а потім почнемо знову.

Королевич, не підозрюючи ніякої підступності, підійшов із велетнем до води; але зняв він разом із одежею і перстень з руки і стрибнув у ріку. Миттю схопив велетень перстень і кинувся бігти; але лев помітив злодія, кинувся за велетнем навздогін, вирвав із рук у нього перстень і приніс його назад своєму хазяїну. Сховався велетень за дубом, і коли королевич одягався, він напав на нього і виколов йому очі.

І стояв тепер королевич сліпий, не знаючи, що йому робити. Підійшов до нього велетень, знов схопив його за руку, збираючись його кудись вести, і привів його на вершину високої скелі. Він залишив його там, а сам подумав: «Варто йому зробити кілька кроків, і він розіб’ється на смерть, і я зможу тоді зняти з нього перстень». Але вірний лев не покинув свого хазяїна, він міцно схопив його за одежу й відтягнув назад. З’явився велетень, хотів пограбувати мертвого, але побачив, що хитрість його не вдалася. «Невже не можна ні знищити таку слабку людину!» – подумав він, розлючений, про себе, схопив королевича і повів його знов іншим шляхом до урвища. Але лев помітив злий задум і допоміг хазяїну вибратися з біди. Коли велетень підвів сліпого зовсім близько до урвища, він випустив руку королевича і хотів залишити його одного, але лев штовхнув велетня, і той упав вниз і розбився.

Вірний звір відтягнув свого хазяїна від краю урвища і привів його до дерева, де протікав прозорий, світлий струмок. Сів королевич біля струмка, а лев ліг поряд і лапою окропив йому обличчя. І тільки потрапило кілька краплин * королевичу в очі, як зміг він знов трохи бачити. І ось він помітив пташку, яка вдарилася об стовбур дерева, потім спустилася до струмка, викупалася в ньому і, не торкнувшись дерева, злетіла, немов до неї знов повернувся зір. Побачив королевич у цьому знак Божий, нахилився до води й обмив у ній обличчя. Коли він піднявся, очі його стали знов чисті й такі ясні, якими ще не були ніколи.

Подякував королевич Богові за його велику милість і продовжував мандрувати по світу разом із своїм левом. Сталося якось, що прийшов він до замку. А був той замок зачарований, і стояла біля воріт замку діва, вона була струнка, і обличчя було у неї прекрасне, але вся вона була чорна. Вона заговорила з королевичем і сказала:

– Ах, якщо б ти міг звільнити мене від злих чар!

– А що ж я повинен для цього зробити? – спитав королевич.

І відповіла діва:

– Ти повинен провести три ночі у великій залі зачарованого замку, але ти не смієш допускати до свого серця страх. Якщо тебе почнуть мучити найжахливішими катуваннями і ти витримаєш, не промовивши ані звука, я буду звільнена від чар. Життя відібрати вони у тебе не посміють.

І сказав тоді королевич:

– Я не страшуся і з Божою допомогою спробую.

І ось він весело вирушив у замок, і коли вже зовсім посутеніло, він сів у великій залі і став чекати. До самої півночі було тихо, але раптом піднявся великий галас, з усіх кутків і закутків з’явилися маленькі чортенята. Вони зробили вигляд, немов його не помічають, сіли посеред кімнати, запалили вогнище і влаштували гру. Якщо хто програвав, той казав: «Це неправильно, тут хтось знаходиться з чужих, це він винуватий, що я програв». А друге чортеня казало: «Стій, ось я до тебе з’явлюсь, гей ти, там за пічкою!» Крики ставали при цьому все сильніші й сильніші, і ніхто не міг би їх слухати без страху, але королевич продовжував сидіти зовсім спокійно, і страху в нього не було. Але ось, нарешті, чорти повскакували та накинулися на нього, і було їх так багато, що захищатися від них королевич не мав сил. Вони таскали його по підлозі, скубли, колотили, били й мучили, але він ні звука не проронив. На світанку вони зникли; але він так стомився, що був не спроможний навіть поворухнутися. І коли прийшов ранок, з’явилася до нього чорна діва, вона тримала в руках маленьку скляночку з живою водою і обмила його нею, і вмить він відчув, що всі болі зникли і його жили наповнилися свіжими силами.

Вона сказала:

– Одну ніч ти витримав удало, але є ще дві. Потім вона знов пішла. А коли вона відходила, він помітив, що ноги у неї стали білі.

Наступної ночі чорти з’явилися знов і взялися за гру. Вони нападали на королевича? і били його значно сильніше, ніж минулої ночі, і все тіло в нього вкрилося ранами. Але від того, що він витримав усе мовчки, їм його довелося залишити. Коли зійшла ранкова зірка, з’явилася діва і зцілила його живою водою. А коли вона відійшла, він із радістю побачив, що вся вона стала білою.

Залишилося йому витримати ще одну ніч, але то було найважче. Чортові привиди з’явилися знов.

– А-а, ти ще тут! – закричали вони. – Зараз тебе будуть роздирати й катувати так, що : ти помреш.

Вони кололи його і били, кидали в різні сторони, тягали за руки і за ноги, немов збираючись його розірвати. Але він усе витримав і звука не вимовив. Нарешті чорти зникли, а він лежав без пам’яті, не міг і поворухнутися, навіть очей не міг відкрити, щоб побачити діву, яка з’явилася до нього і окропила його живою водою. І вмить він позбувся всякого болю й відчув себе свіжим і бадьорим, немов тільки що прокинувся. Він відкрив очі і побачив діву, що стояла перед ним і була вся білосніжна й прекрасна, як ясний день. .

– Уставай, – сказала вона, – і тричі змахни над порогом своїм мечем, і все буде звільнено від злих чар.

І тільки він це зробив, – увесь замок був звільнений від чар, і виявилася діва заможною королівною. З’явилися слуги й сказали, що в залі вже накриті столи та подані блюда зі стравами. Сіли королевич з королівною за стіл, їли, пили разом, а ввечері вони відсвяткували весілля у великій радості.



== Читать на русском языке ==