Із одній сім’ї було два сини – Зіонг та Зай і дочка Луй. Зіонг був старший – високий, дужий. Він уже сягнув того віку, коли шукають пари. Батько й мати напитували йому дівчат у селі, але Зіонг жодну не хотів сватати, казав, що всі вони негарні. Засумував хлопець, не їсть, не п’є – лежма лежить і тяжко зітхає: хто б не заговорив до нього – жодним словом не обзивається.
Якось, коли батько з матір’ю та середульшим сином Заєм працювали в полі, Луй сказала Зіонгові:
– Слухай, я знаю, про кого ти мрієш. Та дівчина живе дуже далеко, по той бік моря-океану. Звуть її Сонце. Обличчя в неї кругле, волосся довге, блискуче; мовби джерельні води, стікає воно з голови. Очі сяють, мов зорі, щоки рум’яні. Але дорога до неї дуже небезпечна!
Зіонг підхопився, надяг сорочку, попоїв, напився води і аж з лиця посвіжішав. Дочекався, поки повернуться з поля батько й мати, і попросив у них дозволу піти шукати красуню.
– Я хочу одружитися з дівчиною, яку звуть Сонце,– сказав він.– Пройду хоч десять гір, перепливу хоч десять морів, а знайду її! Від свого не відступлюся, навіть якщо доведеться загинути в лісових хащах або в бурхливому морі.
І Зіонг пішов. Взяв із собою тільки бамбукову трубку для води. Ішов він день і ніч, без відпочинку, довго йшов, поки вийшов до моря. Ходить берегом, бачить: росте величезне дерево баньян. Напружив Зіонг усю силу та й повалив той баньян. «Зроблю з нього міст через море і перейду на той бік»,– подумав він.
Та тільки-но дерево впало, як звідки не взялася величезна рибина, проковтнула те дерево й зникла.
Тоді Зіонг вирішив засипати море камінням. Накотив багато величезних брил, наносив багато великого й дрібного каміння, але припливла сила-силенна риб – великих і малих. Риби ловили каміння та брили й ковтали їх.
Раптом небо потемніло. Здалеку підпливала величезна черепаха. Зіонг одразу став копати яму – і черепаха туди впала. Скотилася в яму, лежить догори лапами – вибратись не може.
Зіонг витяг черепаху й попросив, щоб вона перевезла його через море.
– На ось тобі зілля,– каже черепаха,– як вип’єш його, то й перепливеш море і стрінешся з красунею на ім’я Сонце.
Зіонг випив зілля. Ту ж мить він впав у море – і більше нічого не пам’ятає. Прокинувся – аж він погойдується серед моря, мов у величезній колисці; хвилі то підкинуть його високо вгору, то опустять мало не до самого дна. А навколо сновигають риби. Здавалося, ось зараз вони схоплять Зіонга й проковтнуть. Та щоразу з’являлася велика черепаха, проганяла риб і підштовхувала Зіонга, щоб він плив далі.
Так плив Зіонг три роки і зрештою досяг землі, де жила красуня на ім’я Сонце.
Вийшов Зіонг на берег і сів відпочити під баньяном. Тамтешній краєвид був дуже гарний. В небі пропливали біленькі хмаринки, дивовижні пташки дзвінко й весело щебетали. Зіонг замилувався тим краєм.
Коли раптом зблиснуло проміння й з’явилася красуня Сонце – аж очі засліпила! Зіонг дивився на неї і не міг надивитися. Красуня була й справді така, як казала Луй: кругловида, волосся блискуче, стікає, мов джерельна вода, очі, мов зіроньки, сяють, щоки рум’яні, мов пелюстки троянди.
Красуня Сонце теж не зводила з Зіонга очей.
– Навіщо ти прийшов сюди? – питає.
– Прийшов просити, щоб ти вийшла за мене заміж.
– Але в мене є наречений! Мій наречений – дух грому й блискавки. А якби не було його, то мій дядько – морський дракон – все одно не погодився б віддати мене за тебе. Якщо він довідається, чого ти прийшов, уб’є на місці.
Зіонг подумав-подумав та й каже:
– Гаразд. Клич сюди свого нареченого й дядька, поміряємося силою. Якщо я переможу, то будеш ти моєю жінкою.
Красуня Сонце принесла свинячих кісток і підпалила. Повалив дим. То був умовний сигнал. Слідом попливли чорні хмари і з’явився величезний дракон.
Побачивши, що в Зіонга, крім бамбукової трубки з водою, немає ніякісінької зброї, красуня Сонце покликала пташку й звеліла їй принести для Зіонга шаблюку. Все ж таки зброя...
Дракон як хлюпоне водою – і полив дощ, і зірвався ураганний вітер.
Ударив дракон Зіонга – той мало не впав, але вивернувся і як рубоне дракона шаблюкою! А потім ще і ще – аж вода у морі почервоніла.
Тим часом надійшов дух грому й блискавки. Та скільки він не метав громи й блискавки – так і не зміг побити Зіонга і зрештою мусив визнати свою поразку.
Зіонг сказав красуні Сонцю:
– Бачиш, і дядько твій дракон, і дух грому та блискавки переможені! Тепер ходімо зі мною – будеш мені за жінку.
Однак красуня Сонце ніяк не наважувалась піти із Зіонгом.
Тут до них підступився, спираючись на ціпок, сивий-сивий дід. Указав на новий будинок та й мовить:
– У цьому будинку тільки два покої. І ти, духу грому та блискавки, і ти, хлопче Зіонг, вибирайте собі покій до смаку та й живіть.
Дід заздалегідь поставив у кожному покої зліплену з борошна красуню.
Вибрав собі покій дух грому й блискавки, увійшов. Як узяв він за руку зліплену з борошна красуню, так рука й осипалася дрібними грудочками. А коли Зіонг у другому покої взяв за руку зліплену з борошна красуню, вона осипалася борошном.
Борошно осіло на красуню Сонце, і вона стала ще гарніша.
Тепер уже красуня Сонце не вагалася – погодилась піти за Зіонга заміж.
Дух грому й блискавки страшенно розсердився; сердиться він і досі. Ледь зачувши його, Сонце завжди ховається за хмари.