Був собі один бідний чоловік і мав трошки жита. Став його віяти, аж прийшов вітер і все забрав. Жінка йому каже:
– Іди шукай вітра!
І він знайшов його в одному ярку. Той і питає:
– Що б ти хотів?
Чоловік і просить, що він бідний, то аби йому повернути жито. Вітер йому й відповідає:
– Ось тобі торбинка, як тільки скажеш: «Торбинко, потрусись!», вона й дасть, що захочеш.
Чоловік подякував та й пішов додому. От приходить, сідає за стіл, погукав своїх восьмеро дітей і каже:
– Торбинко, потрусись!
Торбинка потрусилась – зараз усяка їжа була на столі. Усі їли з великою радістю.
Коли добре наїлися, жінці спало на думку покликати в гості священика. Священик прийшов, наївся, напився, а тоді й каже:
– Знаєш що, Мартінку? Позич мені оцю торбинку хоча б днів на три. Я тобі її принесу, хочу тільки показати своїй господині, що наварю без вогню і без полум’я.
Чоловік і позичив йому.
Коли священик уже мав торбинку, нагукав гостей із усіх країн, щоб зійшлися до нього в неділю.
А тим часом і три дні минули. Мартін тяжко чекав своєї торбинки. От на третій день і пішов по неї. А піп йому й каже:
– Нащо вона тобі? Мені вона дужче потрібна. У мене гості. На тобі півхлібини та й іди додому. Торбинка вже моя.
А дома жінка, діти плачуть і кажуть:
– Ти винен, нащо віддав?
Жінка каже:
– Іди до вітра, проси другу!
Чоловік послухав свою голубоньку. Приходить до вітра та й просить другу торбинку. Вітер і каже:
– Я ж тобі казав: не хвалися нікому. А ти ще й багача гукнув у гості. Прав тепер з нього, хай за неї тобі оддасть.
Чоловік так уже просить:
– Змилуйся, вітрику, наді мною і над моїми дітьми, дай мені ще одненьку.
Вітер змилувався над ним, дав торбинку. Чоловік з радістю приходить додому. Погукав жінку, дітей, щоб посідали за стіл. Поклав на стіл торбинку та й каже:
– Торбинко, потрусись!
Торбинка потрусилась – зараз вибігло з неї дев’ять ціпків та й стали бити усіх підряд. Зчинився там великий ґвалт. Діти кричали, а жінка ще більше. Повибігали вони надвір, ціпки й сховались назад.
Чоловік узяв торбинку під полу та й пішов до попа. Саме застав його в хаті.
От і править з попа торбинку або пирога з повидлом. Ну піп пішов по пироги. Торбинка висіла на кілочку.
Поки піп там ходив до печі по пироги, Мартін витягнув торбинку з-під поли. Ту з кілочка взяв, сховав, а з тими ціпками повісив на кілочок та й чекає попа.
Піп заходить, глянув на кілочок, бачить – торбинка висить. Нічого поганого й не подумав. Дав йому пирога та й каже:
– Ти, дурню, більше сюди мені не ходи! Іди працюй, торбинка моя! Я вже тобі за неї заплатив!
Мартін знав, що мав. З радістю залишив він попа, бо мав торбинку за пазухою. Попрощався та й пішов додому. Приходить додому, наївся, напився й чекає, що ж робитиме піп із тією торбинкою.
От поприходили гості до попа, а він і не дав нічого варити. Каже господині:
– Я сам усе приготував. Не турбуйся ні про що.
Коли була дванадцята година, гості посідали за стіл. Піп поклав торбинку прямо на столі.
– Торбинко, потрусись!
Торбинка потрусилась – зараз вибігло з неї дев’ять ціпків і ну молотити гостей-попів. Б’ють їх усіх. А ті кричать на кучерів:
– Запрягай, запрягай, бо нас повбивають!
Були їм тісні двері, мусили через комин вискакувати та кричать:
– Ніколи вже в гості не прийдемо, бо нам тут усім голови потовкли! Піп відніс торбинку назад і ніколи більше не згадував про другу торбинку.