Казка про правду і кривду (українська народна казка)

***
Переглянуто: 575Відгуки: 0
КазкиУкраїнські народні казки

Казка про правду і кривду (українська народна казка) Жили колись-то два брати: один багатий, а другий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зостався у нього син, і він жив теж бідно. І спитався раз він у свого дядька:

– А що, дядьку, як краще жити: правдою чи неправдою?

– Е-е-е!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда.

– Ні, дядечку! Є правда – правдою краще жити.

– Ходім на суд.

– Та чого ж ми таки підемо на суд? Краще давайте підемо по дорозі і спитаємо чоловіка, якого зустрінемо; як скаже, так і буде. Ваша правда – уся моя худоба буде вам; моя правда – ваша худоба буде мені. Так спитаймо до трьох раз.

– Ну, добре.

І пішли вони дорогою. Ідуть, ідуть – зустрічається їм чоловік – з заробітків, чи що йшов.

– Здоров, чоловіче добрий!

– Здорові!

– Скажи, будь ласкав, чоловіче, як тепер краще жити: чи правдою, чи кривдою?

– Е-е-е!.. Добрі люди! Де тепер ви правду найшли? Нема тепер її ніде на світі. Краще жити кривдою, аніж правдою.

– Ну, оце раз моя правда! – каже дядько.

А небіж і зажурився, що йому прийдеться віддавати всю свою худобу дядькові. Ідуть, ідуть – зустрічається їм пан. А небіж і каже:

– Ну, запитаємо ж цього пана. Цей уже всю правду розкаже: він грамотний і все знає.

– Ну, добре.

От порівнялися з паном і питають його:

– Скажіть, будьте ласкаві, паночку, як тепереньки краще жити: чи правдою, чи кривдою?

– Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви тепер найшли правду? Нема її ніде в світі; краще жити кривдою, аніж правдою.

– Оце вже і вдруге моя правда! – сказав радісно дядько.

Небіж ще більше зажурився. Ідуть, ідуть – зустрічається їм піп. Небіж і каже:

– Ну, поспитаймося попа, цей уже правду скаже – на те він і духовний. Цей як уже скаже, то так і буде.

– Ну, добре!

Як порівнялися з попом, питають його:

– Скажіть, панотче, як тепер краще жити: чи правдою, чи неправдою?

– Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви теперечки знайшли правду? Її тепер і в світі нема: краще жити кривдою, аніж правдою.

– Оце вже і втретє моя правда! – сказав радісно дядько.

Нічого робити небожеві: віддав багатому дядькові всю свою худобу, а сам зостався голий, босий і голодний. Тяжко прийшлось йому жити. Бився, бився, сердешний, та й задумав повіситись – узяв він обривок та й пішов у ліс. Пішов та й дивиться на дерево – вибирає гілку, на якій би то повіситись. "Ото, думає собі, добра гілка – кріпка, а на оту сісти та, зачепившись, і повиснути б".

Він так задивився на дерево, що й не помітив, як вовк прибіг. Як уздрів його чоловік, кинувся мерщій на дерево, а обривочка й забув. Зліз на дерево та й сидить. Коли прибігають три чорти, а трохи згодом і четвертий, їх ватаг. І питає він своїх слуг:

– Ти що сьогодні наробив?

– Е… я такого наробив, що там хоч що хай роблять,– не справлять. У такім-то селі, у пана, я поробив так, що із роду довіку не вгатять греблі. А пан лупить своїх людей, як скажений: багато їх буде у нас.

– Добре ж ти зробив, та ще не так.

– А як же?

– Там посеред яру в лісі росте три дерева. Хто ті дерева зрубає та положить навхрест на греблю – вгатить.

– О!.. Хто ж то чув, хто ж то й знав, що це так треба зробити!

– Ну, а ти що зробив? – питає він другого.

– Е… я такого наробив, що багато буде людей у наших руках. У такому-то городі всю воду повисушував, так що тепер там ні краплі нема, а носять її за тридцять та за сорок верст. Багато там пропаде людей!

– Добре ти зробив, та ще не так,– каже ватаг.

– А як же?

– Як хто викопав той кущ малини, що росте посеред города,– буде вода на весь город.

– О!.. Хто ж то й чув, хто ж то й знав, що треба це зробити!

– Ну, а ти ж що зробив? – питає він третього.

– Е… я такого наробив, що хай там хоч що не роблять – нічого не подіють! У такім-то королівстві у короля одна дочка, та я й тій поробив так, що хай хоч як лікують, нічого не подіють, буде наша.

– Добре ти зробив, та ще не так.

– А як же?

– Хто відрубає глухого кутка та підкурить – така буде, як і перше.

– Хто ж то чув, хто ж то й знав, що це треба зробити! А чоловік сидить собі на дереві та й чує усе, що чортяки балакають. Як уже розлетілись чортяки, чоловік той і думає: "Може, це й правда, що вони казали? Піду до пана, може, й справді угачу греблю".

Пішов. Приходить до греблі, а там пан б’є та мучить людей, щоб мерщій угачували. Вони, бідні, аж піт з них ллється, роблять, а воно все нічого не помагає. А пан знай лютує. Приходить до нього цей правдивий чоловік та й каже:

– Е-е, пане! Б’єте ви людей, та ніякого з цього діла не буде. А що дасте мені – я вгачу?

– Дам я тобі сто карбованців і ще й на придачу цих пару коней з коляскою і з кучером (а там і коні панові стояли).

– Дайте ж мені людей шість чоловік та три підводи.

– Візьми.

Поїхали вони в ліс, зрубали ті три дерева та й поклали їх навхрест на греблі – так зараз і вгатили. Пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером.

Тоді той чоловік і думає: "Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда; може, дам я їм води". Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до города кілька верст, зустрів він бабусю, що несла пару відер на коромислі.

– Що це ти, бабусю, несеш?

– Воду, синочку.

– Дай же й мені напитись.

– Е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще дійду додому, половину розхлюпаю; а сім’я у мене велика, пропаде без води.

– Я от приїду у ваш город, наділю водою всіх, і буде тієї води у вас довіку.

Вона йому дала напитись, а сама така радісна стала, та мерщій у город, розказала всім городянам, що їде такий чоловік, що води їм дасть. Городяни всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред города, викопав його – і потекла вода відтіль по всьому городу. Городяни нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він став тепер багатший від свого дядька. Далі й думає:

– Поїду ще в те королівство, де королева дочка нездорова,– може, вилікую її.

Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих хоромів, а люди всі такі смутні, бігають та охають. Він і питає їх:

– Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хоч як її лікують, нічого не подіють; тільки я б її вилікував.

– Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й поготів!

– Усе ж скажіть королеві.

Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже:

– Якщо вилікуєш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе.

Пішов той чоловік, подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого кутка, підкурив її – і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знов стала такою, як і перше.

Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже тому чоловікові:

– За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.

Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік.

Покоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий купець і посилає спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратися він їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до короля, король і питає його:

– З якого ти королівства?

– З такого-то.

– Із якого міста?

– З такого-то.

– Як прозиваєшся?

– Так-то.

Тут король і признався, що він його небіж – той, що безвісти пропав.

– Ну що, дядьку: ти казав, що кривдою краще жити, ніж правдою: отже, ні! Ти тільки купець, а я король – правда кривду переважила!

– Як же це сталось?

Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили, все, все… А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:

– Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. І як приїдеш у свій город, розказуй усім, що краще жити правдою, аніж кривдою.

Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував, сумував він, а далі й думає:

– Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві.

Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але цьому не так прилучилося – де не взялися чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілці.


== Читать сказку на русском ==

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)