Одного разу чоловік вирушив до міста разом зі своїм сином. Батько сів верхи на осла, а хлопчик ішов поруч.
Ледь вони минули перших подорожніх, ті здивовано загомоніли:
– Тільки погляньте! Сам сидить на ослі, а бідна дитина пішки плететься! І як йому не соромно? Отакий от "добрий" батько!
Почув це чоловік, знітився, зліз із осла й мовив синові:
– Дитино моя, я не хочу, щоб люди мене засуджували. Тепер ти їдь верхи, а я піду пішки.
Так вони й зробили. Син поїхав на ослі, а батько пішов поруч.
Та не встигли вони пройти й кількох кроків, як знову піднявся гомін:
– Оце так! Малий розсівся на ослі, наче пан якийсь, а старий батько йде пішки. Гарний синок, нічого не скажеш!
Зітхнув батько й зупинив осла:
– Сину мій, люди сварили нас, коли я їхав, а ти йшов. Тепер сварять, бо ти їдеш, а я йду. Може, найкраще буде, якщо ми обидва підемо пішки? Так, принаймні, ні до кого не буде претензій.
Так і вчинили: осла пустили поперед себе, а самі пішли за ним.
Та й цього разу зустрічні захитали головами:
– Що за дурні люди! Має осла, а пішки чваляють. Троє ослів ідуть, не менше!
Замислився батько й знову сказав:
– Що ж нам робити, сину? Люди сварили нас за все, що ми робили. Може, нам удвох сісти на осла?
Сіли вони обоє на бідолашного осла й рушили далі.
Зустрічні аж руками сплескували:
– Ой лишенько! Двоє здорових сидять на одному ослі! Жорстокі люди, соромно дивитись!
Тут батько зупинився й сумно промовив:
– Сину мій, тепер ти сам бачиш: що б ми не зробили – усім недобре. Я їду – кажуть погано. Ти їдеш – теж погано. Обидва йдемо – глузують. Обидва їдемо – ганьба. То, може, нам узяти осла на руки?
І вони почали робити носилки: взяли дві палиці, просунули їх під живіт осла й почали зв’язувати.
Подорожні, які проходили повз, здивовано спинилися:
– Що це ви робите?
– Носилки для осла, – відповів батько, не піднімаючи очей. – Хочемо його нести.
Люди вибухнули сміхом:
– Тільки осли носять ослів! Розумні ж люди самі їдуть на них!
Посміялися всі й розійшлися. А батько з сином стояли посеред дороги – осел покірно чекав, а на землі лежали недороблені носилки.
І батько сказав нарешті:
– Дитино моя, сьогодні ми отримали добрий урок. Ми слухали всіх – і кожного разу виглядали дурнями. Запам’ятай: слухати всіх людей – те саме, що слухати вітер.