Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Рапунцель (Брати Ґрімм)

Казки про:
17992

Рапунцель (Брати Ґрімм) Якось жили на світі чоловік і дружина; їм давно вже хотілося мати дитину, але її все не було; і ось, нарешті, з’явилася у дружини надія, що милостивий Господь виконає її бажання.

А було у них у хатинці маленьке віконце, звідти було видно розкішний садок, де росло багато чудових квітів і всякої зелені. Але садок був обнесений високою огорожею, і ніхто не насмілювався в нього входити, тому що це був садок однієї відьми; вона мата велику владу, і всі на світі її боялися.

Стояла якось жінка біля віконця, зазирнула в садок і побачила грядку, а росла на ній чудова рапунцель; була вона така свіжа та така зелена, що їй дуже захотілося покуштувати рапунцелі. Це бажання у неї все зростало кожного дня, але вона знала, що її дістати їй ніяк не можна, то вона схудла, поблідла і виглядала нещасною. Злякався чоловік і питає:

– Чого тобі, моя жінко, не вистачає?

– Ах, – каже вона, – якщо не здобути мені з того саду, що за нашим домом, зеленої рапунцелі і її не скуштувати, то залишиться мені одне – померти.

Чоловік дуже її любив і подумав: «Уже якщо дружині моїй від цього помирати доводиться, то я дістану для неї рапунцель, чого б мені це не коштувало.

І ось переліз він у темряві через кам’яну огорожу в садок відьми, нарвав швидко цілий жмуток рапунцелі і приніс її дружині.

Вона одразу приготувала собі з неї салат й із жадобою його з’їла. І салат цей їй так сподобався, здався їй таким смачним, що другого дня з’явилося у неї бажання втричі більше,
ніж раніше. І вона не могла знайти собі спокій, поки чоловік не погодився полізти в садок ще раз.

Він пробрався туди в сутінках, переліз черг і кам’яну огорожу, але сильно перелякався, побачивши перед собою відьму.

Як ти насмілився залізти у мій садок, – сказала вона, зі злобою подивившись на нього, – і вкрасти у мене, як злодій, мою зелену рапунцель? Тобі за це зле буде.

Ах,– відповів він,– ви вже мені пробачте, адже я наважився на це тільки тому, що моя дружина побачила з віконця вашу зелену рапунцель і відчула до неї таку пристрасть, що, мабуть, померла б, якщо б її не скуштувала.

Гнів у відьми трохи минув, і вона сказала йому:

– Якщо це правда, що ти кажеш, то я дозволю тобі назбирати рапунцелі стільки, скільки ти забажаєш, але при одній умові: ти повинен будеш віддати мені свою дитину, яка народиться у твоєї дружини. їй буде у мене добре, я буду про неї піклуватися, як мати рідна.

І він з жаху погодився на все. Коли дружині прийшов час родити і вона народила доньку, з’явилася тієї ж миті відьма, назвала дитину Рапунцель і забрала її з собою.

Стала Рапунцель найкрасивішою дівчинкою на світі. Коли їй виповнилося дванадцять років, відьма заперла її у вежу, що була в лісу; у тій вежі не було ані дверей, ані сходів, тільки на самому вершечку було маленьке віконце. Коли відьмі хотілося залізти на вежу, вона ставала внизу і кричала:

– Рапунцель, Рапунцель, проснися, Спусти свої коси донизу.

А було у Рапунцель довге прекрасне волосся, тонке, немов із прядива золотого. Почує вона голос відьми, розпустить свої коси, підв'яже їх угорі до віконного крючка, і впаде волосся на цілих двадцять аршинів униз, – і підіймається по них тоді відьма, чіпляючись за них, догори.

Минуло кілька років, і трапилося королівському сину проїжджати на коні через ліс, де стояла вежа. Раптом він почув спів, а був він такий приємний, що він зупинився і став прислухатися. Це співала Рапунцель своїм чудовим голосом пісню. Захотілося королевичу піднятися наверх, і він став шукати вхід у вежу, але знайти його було неможливо. Він поїхав додому, але був такий вражений співом, що кожного дня приїжджав у ліс і слухав його.

Ось стояв він якось за деревом і побачив, як з’явилася відьма, і почув, як вона закричала:

– Рапунцель, Рапунцель, проснися, Спусти свої коси донизу!

Спустила Рапунцель свої коси вниз, і піднялася відьма до неї вгору.

«Якщо це і є ті сходи, по яких підіймаються догори, то і мені хотілося б якось випробувати долю», – і другого дня, коли почало вже темніти, під’їхав королевич до вежі і крикнув:

– Рапунцель, Рапунцель, проснися, Спусти свої коси донизу!

І впало миттю волосся вниз, і королевич піднявся вгору.

Рапунцель, побачивши, що до неї увійшов чоловік, якого вона ніколи не бачила, спочатку сильно злякалася. Але королевич ласкаво з нею заговорив і розповів, що він був такий зворушений її співом і не було йому ніде спокою, і ось він вирішив її обов’язково побачити.

Тоді Рапунцель перестала боятися, і коли він спитав у неї, чи згодна вона вийти за нього заміж, – а був він молодий і красивий, – вона подумала: «Він буде кохати мене більше, ніж стара Готель»,– погодилася і простягла йому руку. Вона сказала:

– Я із задоволенням піду з тобою, але не знаю, як мені спуститися вниз. Коли ти будеш до мене приходити, бери кожного разу із собою шматок шовку; я буду плести з нього сходи, і коли вони будуть готові, я спущуся вниз, і ти украдеш мене на своєму коні.

Вони домовилися, що він буде приходити до неї ввечері, тому що вдень приходила стара. Відьма нічого не помічала доти, доки якось Рапунцель не заговорила з нею і не сказала:

– Скажіть мені, пані Готель, чому мені тебе піднімати нагору важче, ніж молодого королевича? Він підіймається до мене миттєво.

– Ах ти, мерзотне дівчисько! – крикнула відьма. – Що я чую? Я вважала, що заховала тебе від усіх, а ти мене все ж обманула! – І вона із злості вчепилася в прекрасне волосся Рапунцель, обмотала його кілька разів навколо своєї лівої руки, а правою схопила ножиці і – чик-чик! – відрізала його, і чудові коси лежали на землі.

І була відьма такою безжалісною, що завела бідну Рапунцель у темні хащі; і довелося їй там жити у великій нужді і горі.

І того ж дня, як вона прогнала Рапунцель, вона прив’язала ввечері відрізані коси до віконного крючка і, коли з’явився королевич і крикнув:

– Рапунцель, Рапунцель, проснися, Спусти свої коси донизу!

То спустила відьма волосся вниз.

І піднявся королевич угору, але не знайшов там своєї коханої Рапунцель, а побачив відьму. Вона подивилася на нього своїм злим, уїдливим зором.

– Ага! – крикнула вона зі сміхом. – Ти хочеш увести свою кохану, але красуні-пташки більше нема у гнізді, і вона вже не співає. Її винесла кішка, а тобі вона видряпає до того ж очі. Ти загубив Рапунцель навіки, не бачити її тобі більше ніколи!

Королевич був дуже засмучений і у відчаї вистрибнув з вежі; йому вдалося зберегти життя, але колючі шпичаки кущів, на які він жалився, викололи йому очі. І він ходив сліпий по лісу, і їв лише одні корінці і ягоди, і весь час сумував і плакав через втрачену ним кохану жінку.

Так блукав він кілька років у смутку і печалі і зайшов, нарешті, у темні хащі, де жила Рапунцель разом із своїми дітьми-близнюками, яких вона народила, з хлопчиком та дівчинкою.

Раптом почув королевич чийсь голос; він здався йому таким знайомим, і він пішов назустріч йому; і коли підійшов він ближче, то Рапунцель його впізнала, кинулася до нього на шию і гірко заплакала. Але впали дві сльозинки йому на очі, і він знов став бачити, як і раніше. І він привів її в своє королівство, де зустріли його з радістю, і вони жили довгі-довгі роки щасливо і багато.