Тигр і хамелеон (мадагаскарська казка)

Одного спекотного ранку біля водопою зустрілися тигр і хамелеон.

– Геть із дороги, малечо!– гримнув на плазуна хижак.

Ображений ящір шмигнув убік, не наважившись сперечатися зі смугастим.

– Таким кволим створінням найкраще мовчки сидіти на дереві, – почав глузувати тигр, – бо інакше якийсь велетень просто розчавить лапою.

І, демонструючи силу, звір погрозливо підняв кінцівку над головою плазуна.

– Рухаюся так швидко, що на мене неможливо наступити, – зухвало заперечив хамелеон.

– Малий нахабо! Натякаєш, що прудкіший за мене? – грізно загарчав хижак. – Ну, стережися, миттю проковтну.

– Не хотів образити, друже, – винувато запевнив ящір.

Смугастий уже не чув вибачень. Голодні очі запалали страшним вогнем, і вусатий мисливець роззявив пащу.

– Постривай! – зупинив зубастого малюк. – Якщо хочеш з’їсти, не суперечитиму, тільки дозволь попрощатися з рідними.

– Домовилися. Чекатиму на тебе зранку на цьому ж місці. Якщо надуриш, пошкодуєш, – пригрозив тигр.

Дорогою хамелеон зустрів кобру та попросив:

– Смугастий хоче мене з’їсти. Чи допоможеш здолати звіра?

– Залюбки, – прошипіла змія.

Потім кмітливець побачив какаду, перепілку та жабу. Вони запевнили, що не залишать товариша в біді.

У призначений час хижак уже сидів коло водойми, з нетерпінням очікуючи на свій сніданок. Він підставляв сонячним промінчикам то спинку, то мордочку й задоволено мурчав. Іще здаля вгледівши здобич, кинувся назустріч, клацаючи зубами:

– Нар-р-решті! Р-р-р!

Цієї миті кобра, що сховалася в кущах, зашипіла:

– Ш-ш-ш!

Тигру почулося, що це неподалік крадеться людина, й зубастий повернув убік. А там у траві заквакала жаба:

– Рекету! Рекету!

Наляканий звір гайнув ліворуч. У сусідніх хащах гучним криком його привітала перепілка:

– Сафалеу! Сафалеу!

Зубастий щосили чкурнув праворуч, сподіваючись сховатися від мисливців у горах.

– Бу-бу! Бу-бу! – чекав на смугастого біля підніжжя кручі какаду.

Спантеличений хижак, забувши про малого плазуна, помчав звідти якнайдалі. А хамелеон, подякувавши друзям, попрямував додому. Відтоді розумник про всяк випадок змінює колір, аби смугастий часом не впізнав.