В одному селі над морем жив селянин, такий завидющий, такий жадібний, що годі іншого такого пошукати. Якось заманулося йому кокосових горіхів; узяв він рупію й подався на базар. Зайшов до першої-ліпшої крамнички та й питає продавця:
– А почім твої горіхи?
– По чотири ани, – відповів той.
– А ти часом не знаєш, де є дешевші горіхи?
– Он поруч, у сусідній крамничці. Там вони по три ани.
Скнара зрадів і побіг туди, але й там передумав купувати, бо хотілося знайти ще дешевші горіхи. Він довго тинявся но базару, аж поки здибав крамничку, де горіхи продавалися по одній ані.
– А скажи-но, друже, – мовив скнара до продавця, – чи не дають десь тут кокосових горіхів задарма? А то жаль усе-таки витрачати на них свої кровні гроші!
– А он, бачиш, на березі моря ростуть кокосові пальми? Іди й рви собі тих горіхів, скільки душа забажав, – відповів продавець, – От і будуть вони тобі задарма!
Невимовно зрадівши, скнара помчав на берег моря, знайшов найвищу кокосову пальму, заліз на самісінький вершечок і вчепився в найбільший кокосовий горіх. Щосили тягне його до себе, але той тримається міцно: не зірвеш. Скнара напружився й ще раз смикнув горіх до себе. Знову не зірвав, зате зірвався з гілки сам і завис у повітрі, вчепившись у кокосовий горіх.
На щастя, неподалік погонич саме вів слона, і скнара гукнув до нього:
– Заради всього святого, врятуй мене! Підведи сюди свого слона, стань йому на спину й зніми мене! Я дам тобі за це аж десять рупій!
Погонич підвів під пальму слона, заліз йому на спину і вже хотів зняти скнару, як слон зненацька рушив з місця. Погонич ухопився за ноги скнари – і вони обоє зависли в повітрі над морем.
– Благаю тебе, міцніше тримайся, не відпускай горіха! – розпачливо гукав погонич. – Я тобі дам цілу сотню рупій!
Почувши це, скнара знетямився а радості. «Ого, – подумав він, – ото матиму грошей! Та це ж сотні й тисячі кокосових горіхів! А я чогось учепився в нещасний один-однісінький горіх! Нащо він мені, та ще й такий нікудишній!»
Подумав так скнара, і пальці його самі собою розтиснулися. Обоє – скнара та погонич – полетіли вниз і шубовснули в море.
Так вони й потонули, бо жадібність ніколи до добра не доводить.