Жив в одному селі бідний дідусь, і був у нього єдиний син, до того хворий та кволий, що ніякої роботи робити не міг. До того ж і зростом він не вийшов, і тому звали його люди Веслефрік, що означає “Маленький Фрік”.
І холодно, і голодно було в будинку у бідняка. Ось і вирішив дідусь віддати сина комуcь в помічники. Тільки в яку садибу вони не приходили – ніде їм не щастило.
“Куди нам такий недомірок, – говорили господарі. – Користі від нього ніякої, тільки хліб даремно буде їсти!”
Нічого не вдієш, довелося біднякові йти з сином в садибу самого пана жандарма. А жандарм той був такий скупий, яких світ не бачив, і тому ніхто до нього в робітники найматися не хотів.
Подивився жандарм на Веслефріка і каже:
– Хоч і непоказний ти на вигляд, ну добре, візьму я тебе. Я як раз вчора свого слугу прогнав. Аж надто ненажерливим він став. Завів собі звичай три рази в день кашу їсти. Тільки служити ти у мене станеш за харчі. А щодо грошей або одягу – навіть не заїкайся.
– Що ж, – подумав дідусь. – Це краще, ніж нічого. Хоч ситий буде хлопчик, і то добре.
Так і залишився служити Веслефрік жандарму. Жив у нього три роки. Тримав його жандарм голодним, працювати змушував за трьох, а одягу ніякого не давав. І за цей час одяг у хлоп’яти зовсім подерся. А як прийшла пора Веслефріку від жандарма йти, розщедрився той на три таляри. Видав йому по таляру в рік за старанну службу. Хоч і невеликі це були гроші, тільки Веслефрік і їм зрадів: адже він за все своє життя і монетки в руках не тримав.
– Мені б ще одежину яку, – попросив він господаря. – А то я за три роки до того обносився, що на мені одне лахміття.
– Щодо цього у нас домовленості не було, – відповідає йому жандарм. – Я тобі і так понад домовленость три таляри видав. А маєш охоту причепуритися, іди в місто та купи одяг.
Поклав Веслефрік в торбинку шматок хліба, затиснув в кулаці три таляри і відправився в дорогу. Ось йде він по дорозі веселий, радісний, раз у раз зупиняється подивитися, чи цілі гроші, чи не загубив ненароком однієї монетки.
Привела його дорога в вузьку ущелину. По обидва боки якої гори стіною стоять, високі, скелясті… Захотілося Веслефріку подивитися, що за край лежить за цими горами. Знайшов він на крутому схилі стежечку вузеньку і став по ній вгору дертися. Здоров’ям був він слабкий і швидко втомився. Сів він на камінь відпочити і почав свої таляри перераховувати. Раптом, звідки не візьмись, виріс перед ним величезний і страшний жебрак. Перелякався Веслефрік, закричав з переляку, а жебрак йому каже:
– Ти мене не бійся. Поганого я тобі не зроблю. Я ходжу по окрузі, милостиню прошу. Дай мені з твоїх грошей один таляр.
– Але ж у мене їх і всього три, – відповідає Веслефрік. – Я на них хотів собі в місті одяг купити.
– Виходить, тобі краще, ніж мені, – каже жебрак. – У тебе три таляри, а у мене жодного. Та й одягу я не маю.
Шкода стало Веслефріку старого жебрака.
– Гаразд, – каже, – візьми один таляр.
Пішов Веслефрік далі. Скоро він знову втомився і присів на камінь відпочити. І тут перед ним інший жебрак виріс, ще більший і страшніший за першого. До смерті перелякався Веслефрік і заволав зі страху не своїм голосом. А жебрак йому каже:
– Ти мене не бійся, поганого я тобі не зроблю. Я жебрак, ходжу по окрузі, милостиню прошу. Дай і ти мені один таляр.
– Але ж у мене всього два таляра залишилося, – відповідає Веслефрік. – Я на них хотів собі в місті одяг купити. От якби ти мені раніше зустрівся!
– Виходить, тобі краще, ніж мені, – каже жебрак. – У тебе два таляра а у мене жодного, та й одяг мій гірший.
Шкода стало Веслефріку жебрака.
– Ну добре, бери, – каже він.
І пішов хлопчина далі. А сонце вже високо в небі піднялося. Спека дошкуляє Веслефріку, піт з нього градом тече. І вирішив він присісти на камінь, закусити і відпочити. Раптом знову перед ним велетень жебрак з’явився, ще більший і страшніший двох перших.
До того перелякався Веслефрік, що зі страху голос втратив. Навіть кричати не може. А жебрак йому каже:
– Ти мене, малий, не бійся. Я жебрак, ходжу по окрузі, милостиню прошу. Дай ти мені хоч один таляр.
– Але ж у мене всього один залишився, – відповідає Веслефрік. – Я на нього хотів собі в місті одежу купити. От якби ти мені раніше зустрівся, тоді справа інша!
– Тобі, виходить, краще, ніж мені, – каже жебрак. – У мене зовсім грошей немає, і одягнути мені теж нічого.
Пожалів Веслефрік старого жебрака і віддав йому останню монетку.
А жебрак той був чарівником. Це він тричі в різному вигляді з’являвся Веслефріку і всі три таляра в нього взяв.
– Бачу я, серце в тебе добре, – сказав чарівник Веслефріку. – Ти останнім зі мною поділився і за це я віддячу тобі. За ті три таляра, що ти мені дав, виконаю я три твоїх бажання. Говори, чого тобі хочеться.
Подумав Веслефрік трохи і каже:
– Змалку любив я слухати, як у нас в селі музиканти на весіллях грають. Люблю дивитися, як народ під музику танцює і веселиться. І хотілося би мені таку скрипку, під яку і старі, і малі будуть танцювати.
– Буде в тебе така скрипка, – відповідає йому чарівник. – Тільки аж надто просте це бажання. Говори, чого б тобі ще хотілося, та гляди на цей раз не схиб.
Знову подумав Веслефрік і каже:
– Люблю я ходити в ліс на полювання і стріляти звіра з рушниці. Хотілося б мені таку рушницю мати, щоб стріляла без промаху в ціль, де б та ціль не була, хоч на краю світу.
– Що ж, буде у тебе така рушниця, – відповідає чарівник. – Тільки й це бажання не хто-зна яке мудре.
Загадай останнє, але спершу добре подумай.
Довго думав Веслефрік, а потім і каже:
– Люблю я жити в дружбі з добрими, щедрими людьми. І хочу я, щоб мені ніколи і ні в чому відмови від людей не було, чого б я у них не попросив.
– Ось це бажання слушне, – відповідає чарівник. – Гаразд, хай буде по-твоєму!
Сказав так чарівник і згинув з очей. А Веслефрік розтягнувся на траві і заснув міцним сном. На ранок прокинувся і бачить: лежить біля нього рушниця і скрипка. Перекинув він рушницю через плече, взяв скрипку під пахву і пішов. Спустився він з гір в долину, прийшов до крамниці і попросив одежу нову, а потім завернув на селянський двір і попросив коня з возом. І ніде йому ні в чому відмови не було. Вирядився Веслефрік в новий одяг, сів на воза і поїхав додому.
Неподалік від рідного села зустрівся йому жандарм, у якого він три роки наймитував. Зупинив Веслефрік коня, вклонився і каже:
– Добрий день , пане господарю!
– Добрий! – відповідає жандарм. – Тільки коли ж це я твоїм господарем був?
– А ти згадай, як я на тебе три роки наймитував. Годував ти мене погано, одягу ніякого не давав і заплатив за мою старанну службу три таляра.
– Бач яким ти поважним став! – дивується жандарм. – Як же це тобі так пощастило?
– Та вже пощастило! – відповідає Веслефрік.
– Весело тобі живеться, як я подивлюся. Зі скрипкою по окрузі їздиш!
– Так, люблю я, щоб народ під скрипку танцював і веселився. А ще ось є у мене рушниця, що без промаху б’є в ціль. Хочеш поб’ємось об заклад, що ту сороку на сосні підстрелю?
– Це на тій сосні, що на іншому кінці вулиці росте? – розреготався жандарм. – Тієї сороки тобі з рушниці не дістати! Ставлю під заставу коня, і садибу та ще сто талярів на додачу, що ти її не підстрелиш.
Тут Веслефрік прицілився, вистрілив, і сорока каменем з гілки впала. Зажурився жандарм, та робити нічого, треба розплачуватися. А Веслефрік йому каже:
– Хочеш я тобі на скрипці зіграю, щоб тобі не так тяжко було зі своїм добром розлучатися?
І заграв Веслефрік на своїй скрипці, а жандарм давай танцювати, та притоптувати, та всякі колінця викидати! Танцює він годину, танцює другу, зовсім з сил вибився, а зупинитися не може. Чоботи у нього розвалилися, одяг порвався лахміттям висить.
– Ось так і я з сил вибивався, і лахміття на мені так само висіло, коли я у тебе в наймах служив, – каже Веслефрік. – Ну добре. Буде з тебе. Давай сюди програне і забирайся на всі чотири сторони.
Забрав Веслефрік у жандарма всі його гроші і далі поїхав. Приїхав він у своє село, вибудував собі новий будинок і зажив в ньому розкошуючи разом зі старим батьком. Що не день грав Веслефрік на весіллях та на святах, а народ веселився і танцював під його скрипку. І всі любили за це скрипаля Веслефріка. І що б він у кого не попросив – ніколи йому відмови ні в чому не було. Тільки й сам він по доброті своїй ніколи ні в чому людям не відмовляв. А жандарм зненавидів Веслефріка лютою ненавистю і задумав його зі світу зжити. З’явився він до судді і подав скаргу, що Веслефрік його пограбував і трохи життя не позбавив. Розгнівався суддя і повелів негайно повісити Веслефріка. Прийшла за ним сторожа, щоб на шибеницю вести. А Веслефрік – схопив свою чарівну скрипку і давай награвати! Тут варта в танок пустилася. Танцювали, танцювали, поки мертві додолу не повалилися. Тоді суддя ще солдат на підмогу послав. Тільки і з тими те саме вийшло. Витягнув Веслефрік скрипку і тільки смичком по струнах провів – як солдати почали танцювати, та притоптувати, та всякі колінця викидати! Награвав Веслефрік на скрипці, поки рука у нього не втомилася. Тільки солдати ще раніше від нього з сил вибилися і ледь живі додолу повалилися.
Вирішили тоді його ошукати. Підкралися до нього вночі, поки він спав, зв’язали йому руки і в темницю потягли.
А на ранок повели скрипаля Веслефріка до шибениці. Почули люди, що йому біда загрожує, збіглися на площу з усієї округи і стали кричати, щоб Веслефріка на свободу відпустили. Один жандарм радів.
Тільки справа не так швидко йшла, як лиходієві того хотілося. Був Веслефрік кволим і слабким, а тут він зовсім немічним прикинувся ледь-ледь йде. А коли привели його до шибениці і звеліли наверх підійматися, так він ще на кожній сходинці відпочивати сідав. Ось зійшов він на останню сходинку, обернувся до судді і говорить:
– Дозвольте мені, ваша милість, перед смертю в останній раз на скрипці зіграти.
А жандарм як закричить:
– Не дозволяйте йому грати, біда буде!
Хотів було суддя Веслефріку відмовити, та народ на площі розшумівся:
– Сором і ганьба, людині перед смертю в останньому проханні відмовляють!
Довелося судді дозволити, і принесли Веслефріку його скрипку. А жандарм став слізно благати, щоб його до берези міцно прив’язали, коли Веслефрік на своїй скрипці грати почне. Заграв Веслефрік на своїй скрипці, і всі, хто на площі був, в танок пустилися. І суддя танцював, і кат танцював, і писар танцював, і сторожа танцювала. Танцювали коти і собаки, танцювали корови та свині. Всі танцювали, поки з сил не вибилися і на землю не попадали А гірше всіх жандарму дісталося – він об стовбур берези всю спину обдер.
Взяв Веслефрік свою скрипку і пішов додому. І з того часу ніхто не намагався йому зло чинити, і жив він у спокої і достатку до кінця днів своїх.