Верблюд, лисиця, вовк, лев і перепілка (казахська казка)

***

Верблюд, лисиця, вовк, лев і перепілка (казахська казка)

Бігла степом лисиця. Назустріч їй поважно іде верблюд.

– Гей, горбаню, куди ти простуєш? – запитує у нього лисиця.

– Шукаю таких місць, де було б удосталь доброї їжі та свіжої води, – відповідає верблюд.

– Візьми й мене, любий, з собою.

– Гаразд, ходімо разом.

От пішли вони вдвох. Дорогою зустріли вовка.

– Куди ви прямуєте?

– Шукаємо таких місць, де було б удосталь доброї їжі та свіжої води, – відказали верблюд і лисиця.

– Візьміть і мене з собою.

– Гаразд, ходімо разом.

Пішли вони втрьох. Дорогою зустріли лева.

– Агов, приятелі, куди шлях верстаєте? – питає їх цар звірів.

– Шукаємо таких місць, де було б удосталь доброї їжі та свіжої води, – відповіли верблюд, лисиця і вовк.

– Візьміть і мене з собою.

– Гаразд, ходімо разом.

Почимчикували вони вчотирьох.

Ішли вони, йшли й ось дісталися нарешті до зеленої ущелини. А в ній усього вдосталь: трава така, що неможливо стати, всякої дичини видимо-невидимо, з-під кожного каменю дзюркотить холодне джерельце.

Тут звірі й оселилися.

Лев, вовк і лисиця полювали на птахів. Верблюд живився травою. Жили вони дружно, не сперечалися.

Прийшла зима. Птахи полетіли в теплі краї, дрібні звірята сховалися в нори. Важко стало хижакам добувати їжу. Бувало, і день, і два, і три нічого не потрапляло на зуби. Лише верблюд не сумував: діставав з-під снігу траву та все гладшав.

Тоді лев, вовк і лисиця зібралися на раду – почали думати й гадати, як далі жити.

Лев і каже:

– Хтось із нас повинен пожертвувати собою заради товаришів.

Звірі спочатку зраділи, але, подумавши, занепали духом: нікому не хотілося помирати.

Отут і підвелася з місця хитра лисиця.

– Мудрий леве, ти правильно вирішив,– почала вона.– Але дозволь і мені, дурній, сказати кілька слів. Хто з нас найбільший? Верблюд. Хто з нас найгладкіший? Верблюд. Виходить, горбань і повинен пожертвувати собою задля нас.

Усім сподобалась лисиччина думка, і надумали звірі верблюда вбити та з’їсти. Почув він про це й заплакав:

– Любі мої, я завжди був вам вірним другом. Пожалійте мене, я вам ще знадоблюся.

Лев і вовк пожаліли верблюда і не зачепили його. Зрадів верблюд, ходить собі по ущелині, розгрібає сніг, їсть траву та все гладшає.

А звірі як і раніш жили надголодь, – і так вони схудли, що їх і не впізнати!

Ось одного разу лисиця й каже друзям:

– Давайте я поговорю з верблюдом. Можливо, мені поталанить умовити його віддати нам своє м’ясо.

Звірі згодилися.

Лисиця стрілою полетіла до верблюда, покрутилася-повер- тілася біля нього і, не сказавши йому жодного слова, повернулася назад.

– Верблюд погодився вмерти,– заторохтіла лисиця,– Тільки він суворо-пресуворо наказував, щоб м’ясо його ми розділили між собою порівну, нікого не ображаючи. Інакше, якщо хтось із нас буде несправедливий під час розподілу, він, мертвий, підведеться і втече від нас.

Звірі повірили довгохвостій і вбили верблюда.

Зідрали вони з нього шкуру й почали ділити м’ясо.

Як побачив вовк свіже м’ясо – не стерпів: схопив верблюжу нирку і проковтнув її.

Лев помітив це і, розлютившись, кинувся на вовка. Сірий – драпака, лев за ним. І ось вони зникли за горою.

А лисиці цього тільки й треба було. Не гаючи часу, вона сховала все м’ясо, а потім, вдаючи, що зажурилася, сіла на старе місце.

Прибіг лев та й питає:

– А куди ж зникло м’ясо?

Заплакала гірко лисиця та й каже:

– Лихо нам, лихо! Ви ж не виконали передсмертної волі верблюда, от і дорікайте собі – горбань од нас утік...

Лев повірив лисиці і голодний ліг спати.

Вночі, крадькома, підлазить до лисиці вовк. Вона і йому розповіла те саме, що й левові.

Верблюд, лисиця, вовк, лев і перепілка (казахська казка)

Упав сірий на землю, лежить і стогне від голоду й холоду.

А лисичка-сестричка тим часом збігала до скелі, дістала верблюдові кишки, всілася осторонь і ласує ними.

– Лисичко, лисичко, що це ти там жуєш? – питає вовк.

– Та ось, – стогне вона, – я так зголодніла, що витягую свої кишки та їм їх...

– І тобі не боляче? – аж затремтів здивований вовк.

– Спочатку було боляче, а тепер ні,– мовила лисиця.

Вовк і пристав до неї:

– Лисичко, лисичко, якщо ти кажеш правду, то витягни, дуже тебе прошу, і мої кишки. Я так зголоднів...

А лисиця тільки цього й чекала: витягла з сірого кишки,– він і здох. Зідрала з вовка шкуру, а м’ясо сховала під скелею.

Прокинувшись уранці, лев побачив біля себе лисицю. Вона лукаво на нього зиркала.

– Чого тобі? – похмуро запитав лев.

– О мій друже, дивлячись на тебе, я згадала твого батька. Він був дуже хоробрий. Глянь на цю високу скелю. Він любив стрибати у прірву з її вершини. Ти дуже схожий на свого батька, можливо, навіть переважаєш його... Але мені здається, що в тебе ніколи не вистачить духу стрибнути у прірву, – смиренно промовила лисиця.

– Ти погано мене знаєш,– гордо кинув лев, і очі його заграли злістю. Хотів було стрибнути, – але зупинився на краю скелі. Глянув у прірву, і запаморочилася в нього голова.

А лисиця посміхається:

– Я ж тобі казала, що ти – боягуз.

– Ти погано мене знаєш,– проричав цар звірів і кинувся вниз. Він упав на гостре каміння. Лежить лев, стікає кров’ю і не може поворухнутися.

Тоді, обережно ступаючи, до нього підкралася лисиця.

– Ну, як себе почуваєш, мій хоробрий друже? – запитала довгохвоста.

– Мені дуже боляче, я вмираю...– простогнав цар звірів. М’яса верблюда, вовка і лева вистачило хитрій лисиці майже на всю зиму. Але під весну вона знову почала голодувати. Нарешті, якось їй поталанило спіймати старого перепела. Лисиця й каже йому:

– Якщо за себе віддаси пташенят, відпущу тебе на волю.

– Гаразд, – тремтячим голоском мовив перепел,– Мої пташенята ховаються он у тих чагарниках. Іди туди, поклич їх тричі моїм голосом, і вони вийдуть до тебе. Я кричу їм: «Лити- поливати, лити-поливати, їстоньки поспішати», – і вони вже знають цей оклик.

Лисиця відпустила перепела і почала підкрадатися до чагарників.

Верблюд, лисиця, вовк, лев і перепілка (казахська казка)

– Лити-поливати...– прокричала вона, а далі забула.

– На лисицю наплювати, на лисицю наплювати! – весело підказав перепел, спурхнув і полетів.

Так довгохвоста й залишилася ні з чим.

Через кілька днів ішла лисиця дібровою. Бачить – сидить

на дереві перепел. Надумала лисиця відомстити йому за минуле й каже солодким голосочком:

– Перепеле, перепеле, ти чув новину?

– Ні, не чув.

– Тож знай: віднині всі звірі й птахи житимуть у мирі й любові, не кривдитимуть і не шкодитимуть один одному. Давай і ми з тобою помиримося. Спустися, друже мій, униз, на землю – я обніму тебе, як брата.

Перепел нічого не відповів і раптом почав розгублено озиратися на всі боки.

– Що ти там побачив? – нетерпляче запитала лисиця.

– Та ось бачу я з дерева, що сюди біжать собаки, та ніяк їх не перелічу,– відказує стривожено перепел.

– Собаки? – ойкнула лисиця й побігла.

– Зачекай, зачекай! – кричить їй навздогін перепел.– Чого ти злякалася? Ти ж сама щойно говорила, що всі звірі й птахи житимуть у мирі й любові.

– А звідки я знаю, чи відомо про це собакам? – тільки і встигла сказати лисиця й зникла з очей.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)