Як Кошмарик загубився (Ніна Колодяжна)

Стильний бражник у сірому кардигані витанцьовував навколо вуличного ліхтаря та уявляв себе кінозіркою у світлі софітів. Раптом до його тендітних вушок долетів тоненький плач. Він залишив у спокій ліхтар та полетів у бік тривожного звука. На краєчку лавки метелик побачив маленького комарика, який хлюпав довгим та гострим, як голка, носиком.

– Що сталося, дитино? – запитав стривожений бражник.

– З-з-загубився. Гуляв з батьками тут у парку. А потім повз нас пройшла дівчинка в пишній сукні кольору фуксії з цукровою ватою в руці. Я відчув солодкий запах і вирушив наздоганяти духмяну дівчинку-півонію. Коли підлетів до її рум'яної щічки та радісно запищав, мама дівчинки дістала з сумочки жовтенький спрей. Вона розпилила з нього якусь смердючу речовину на ошатну сукню дівчинки. Ніби нічого не трапилося, вони спокійно продовжили прогулянку, а мене стало нудити. Тому я сів на лавку та почав інтенсивно вдихати свіже повітря. Коли самопочуття нормалізувалося, і я озирнувся, то ні тата, ні мами поряд не було.

– Оце так історія. Мабуть, то був спрей від комарів. А чи ти знаєш своє ім'я, прізвище та адресу, щоб повідомити в поліцію для пошуку батьків? – схвильовано запитав бражник.

– Звуть мене Кошмарик Комаровський, а моя адреса – альтанка біля річки.

І чуйний бражник разом з комариком затріпотіли крилами до найближчого відділення поліції.

Світлячок-інспектор уважно вислухав звернення громадян, занотував отриману інформацію в смартфоні, увімкнув на ньому функцію "ліхтарик" та вирушив у компанії бражника шукати батьків Кошмарика. А комарика пригостив кавуновим льодяником та залишив у відділенні чекати, бо нема чого дітям без батьків робити по ночах у парку.

Тільки шукачі вийшли на каштанову алею, як хтось запищав у самісіньке вухо світлячка:

– Пане інспектор, допоможіть, у нас загубився синок.

Це були засмучені та втомлені батьки Кошмарика, що встигли облетіти величезний парк в пошуках єдиного улюбленого сина. Всі разом вони повернулися у відділення поліції. Щасливий Кошмарик гіперзвуковим літачком підлетів до батьків та впав у рідні обійми.

– І щоб від нас більше ні на крок! – суворо попередила пані Комаровська та продовжила притискати до серця свого трішки неслухняного, але дуже коханого синочка. Розчулені бражник та інспектор з полегшенням видихнули.

З того часу Кошмарик гуляв лише за лапку з татом або з мамою. І добре засвоїв, що красиві дівчатка в яскравих сукнях-квітках можуть пахнути не тільки солодкими парфумами, а й небезпечними спреями від комарів.