Про липку та зажерливу бабу (українська народна казка)

Жили собі дід та баба. І були вони дуже вбогі.

От баба й каже:

– Ти б старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити.

– Добре, – каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс.

Приходить дід до лісу, вибрав липку. Тільки-но замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує – говорить до нього липка людською мовою.

– Ой, не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!

Дід з переляку й сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому.

Приходить додому та й розповідає про свою пригоду.

А баба й каже:

– От який же ти дурень. Піди зараз же до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою?

– Та як так, то й так, – каже дід. Надів шапку та й пішов.

Приходить до липки та й каже:

– Липко, липко, казала баба, щоб ти дала нам коняку з возом.

– Добре, – каже липка, – іди додому.

Прийшов він додому, а біля хати стоїть віз, і конячка біля його прив'язана.

– Бач, старий, – каже баба, – тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть.

Пішов дід до липки, попросив і хату.

– Добре, – каже липка, – іди додому.

Приходить дід до двору і не пізнає: замість старої хати стоїть нова, гарна хата.

Радіють обоє, як діти.

– А що, старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба.

Пішов дід до липки, попросив худоби і птиці.

– Добре, – каже липка, – іди додому.

Приходить дід і не натішиться. Повен двір худоби й птиці.

– Ну, тепер уже нам більш нічого не треба, – каже дід.

– Ні, старенький, ще піди попроси й грошей.

Пішов дід до липки і попросив гроші.

– Добре, – каже липка, – іди додому.

Приходить дід, а баба сидить за столом і золоті гроші в купки складає.

– Треба, – каже, – ще, щоб усі люди боялися, бо ми ж багачі. Піди, старий, до липки, попроси, нехай зробить так, щоб нас усі люди боялись.

Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила.

– Добре, – каже липка, – іди додому.

Прийшов дід додому, а там у них повно війська та поліції, і всі їх охороняють. Але старій і цього мало.

– Що ж, – каже вона, – треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти – все ж у нас є.

Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так.

Довго мовчала липка, а потім каже:

– Іди додому, зроблю ще вам останнє.

Приходить дід додому, аж дивиться: нічого нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї.

Так покарала липка за те, що ненажерлива баба хотіла людей батраками зробити.