Скам’яніле царство (російська казка)

***

Скам'яніле царство (російська казка) В якомусь царстві, в якомусь государстві жив собі солдат.

Служив він довго і чесно, а життя солдатське було важке гірке. Набридло, нарешті, солдату і почав він думати – якби йому зі служби піти та іншим ділом зайнятись.

А в цей час саме від царя наказ приходить. Пише цар: «Вибрати з усіх солдатів найсправнішого і найчеснішого і надіслати в палац для особливої царської служби».

Подумали-подумали начальники і вирішили відправити до царя нашого солдата: він, мовляв, і старанніший від усіх, і кмітливіший – будь-яке царське доручення виконає.

Прибув солдат у палац і просить:

– Скажіть царю: прийшов за його наказом солдат для особливої служби.

І приводять солдата перед царські очі. Подивився на нього цар і каже;

– Беру я тебе до себе, мій сад стерегти. Останнім часом унадився хтось ночами дерева в саду ламати. Стій щоночі на варті в саду, на головній галявині, і дивись в обидва. Якщо доглянеш, хто в сад ночами пробирається,– нагороджу. А не доглянеш – мій меч, твоя голова з плеч.

«Ой,– думає солдат,–попав я з вогню та в полум'я! Здається, краще б мені на попередній службі залишатись. Що, коли не догляну? З головою прощатися доведеться».

Та вже тепер пізно думати. Треба царський наказ виконувати.

Ото як стемніло, повели солдата в царський сад. Став він на головній галявині; стоїть, озирається, до кожного шелесту прислухається – чи не йде хто, чи не летить хто, чи не повзе хто. Темно в саду, дерева вітами шумлять, вітер садом гуляє... До ранку простояв солдат–нікого не впіймав. І дереза на ранок всі цілі.

– Молодець,– каже цар,– от і далі так вартуй!
Солдат і другої ночі в сад подався. Знов до ранку стоїть – слухає, як вітер виє, як гілля шумить. Чи не йде хто, чи не летить хто, чи не повзе хто? Нікого й другої ночі їв саду не впіймав.

А на третю ніч лихо скоїлося: стояв-стояв солдат на галявині, – стомився. Приліг під дерево та й заснув.

Чи довго він спав, чи мало, – прокидається, схоплюється з острахом і бачить: половина улюблених царських дерев поламана. А хто поламав, – як узнаєш?

Заплакав солдат:

– Що ж тепер буде? Звелить мене цар стратити. Гірка моя доля: бути б мені, як раніше, простим солдатом, не ходи ти б мені, нещасному, в царські сторожі.

Та сльозами лихові не зарадиш. Взяв солдат свою рушницю в руки, прихилився до дерева, стоїть і думає – як би йому від загибелі врятуватись.

І раптом чує він – шум і тріск по саду. Підняв голову бачить: летить між деревами величезний страшний птах. Крила чорні, очі вогненні. Як зачепить дерево крилом – тільки гілля тріщить, як кине вогненним зором – дерево само, як підкошене, з кореня валиться.

Розлютився дуже солдат.

Прицілився він у птаха і вистрілив... Диким криком закричав' чорний птах. Не вбив його солдат, а лише поранив. Звився він над садом і полетів, гублячи пір'я з підбитого крила.

Кинувся солдат за ним навздогін. Та де йому, пішому, крилатого птаха наздогнати! Звився він за хмари і там пропав.

А солдат іде, пір'я підбирає. І прийшов він на край глибо-кої-глибокої ущелини.

Захотілося йому поглянути, що в тій ущелині на дні є. Все одно страшніше, ніж у царя в катівнях, не буде. Взяв він і стрибнув униз.

А внизу – каміння, урвища. Покотився солдат з камінця на камінець, ледве живий залишився, мало пам'ять не втратив. Докотився він до дна і лежить, віддихатися не може. Тільки другого дня очуняв.

Встав він на ноги, подивився навкруги:

– Невже це яіу підземне царство потрапив?

Дивиться солдат – все під землею, як на землі: дороги лежать, ріки в берегах синіють. Тільки ліси немовби завмерли, – стоять не колихаються; вода в річці не ворухнеться; а дороги всі порожні: ні душі не видно.

– Що за чудеса!

іде солдат підземним царством, по сторонах дивиться, дивується – чому так тихо, так пусто навкруги? Куди ж люди подівались?

І приходить він до великого міста. Коло воріт вартовий стоїть. Підійшов до нього солдат, а вартовий не ворушиться, стоїть, мов кам'яний. Ввійшов у вартівню; там повно людей, хто стоїть, хто сидить, а всі неначе завмерли.

Іде солдат далі. Народу на вулицях повно, та все нерухомі: де хто був, хто як стояв чи сидів, так кожен і зостався; один дрова рубав, руку з сокирою підняв – та так і застиг; другий воду ніс – так і скам'янів з відром у руці.

Дивується солдат, все далі й далі йде. І доходить до царського палацу.

Дивиться – і тут теж душі живої немає. Кімнати багато прибрані, на столах наїдки і напої різні, а навколо порожньо.

Присів солдат, відпочив, закусив і випив. І раптом чує – ніби хтось до ґанку під'їхав. Схопив він свою рушницю та й став коло дверей.

І входить у кімнату чудова дівчина з мамками та няньками. Побачила вона солдата – здивувалась.

– Як ти, добрий чоловіче, потрапив сюди?

Солдат і розповів їй, як він по пташиному пір'ї сюди дорогу знайшов. А дівчина каже:

– Від цього птаха-лиходія багато лиха на світі скоїлося. Він і народ мій заворожив. Та тільки його розворожити можна. Коли б знайшовся хоробрий чоловік, який три ночі на міському майдані простояв би і нічого не злякався, – тоді все підземне царство знову живим стало б. Тільки не знайти та
кого хороброго.

А солдат і відповідає:

– Як не знайти? А я нащо?
Зраділа дівчина:

– Невже не злякаєшся? До самого ранку, до півнів достоїш?

– Не злякаюсь, – каже солдат, – бачити я не можу, як люди кам'яними стали. Шкода мені їх,

– Ну, добре, – дівчина каже, – піди спробуй.

Ось і ніч настала. Взяв солдат рушницю, пішов на майдан і став посередині.

Саме опівночі чує він шум, грім – іде на нього ціле військо. Обступають його, ціляться – ось-ось уб'ють. Втекти б солдатові, сховатись, а він на місці стоїть. Дивиться на людей скам'янілих, – шкода йому їх.

«Ні, – думає, – не зійду з місця».

А в цей час раптом десь далеко-далеко півні заспівали Значить, ранок близько. І разом все військо із зброєю пропало, неначе в землю пішло.

– Гаразд, – каже солдат, – одна ніч минула.

Пішов він у палац, відпочив, виспався, надвечір знову на майдан пішов.

Другої ночі страшніший ніж раніше шум пішов: гармати бахкають, просто на солдата їх дула наставлені; вершники скачуть з піками наперевіс – ось-ось розчавлять солдата копитами, цроколять наскрізь. Тут знову півні заспівали – і знову всі страхи разом неначе під землю пішли.

А вже третьої ночі натерпівся солдат такого страху, який і ві сні йому раніше не снився. Війська і звірі §;икі до нього підступали, пожежа на нього полум'ям ішла, і вода затоплювала,– а солдат стоїть, з місця не сходить, тільки рушницю свою все міцніше в руках стискує та на кам'яних людей дивиться.

І тільки півні цієї ночі проспівали – пропали вмить всі страхи і залилося все підземне царство світлом рожевим. Зашуміли ліси, заструмували річки, заспівали пташки. А люди ожили всі, заворушилися, за роботу взялися: хто в поле., хто в ліс поїхав; пильщики дрова пиляють, теслі будинок будують, – застукотіли сокири і молотки, зашуміли голоси, затупали коні.

Ожило скам'яніле царство. Визволив його від чар хоробрий солдат.

Зібрався народ, дякує йому, хвалить.

– Зумів ти, – кажуть, – нас врятувати, будь ти над нами найстаршим.

Оженився солдат на дівчині-красуні і став управляти країною підземною. Добрий він був і дбайливий для всіх, а найбільше – для солдатів: пам'ятав, як самому в солдатах важко жилось.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)