Жив собі чоловік, що промишляв крадіжками та різними хитрощами. Цілими днями нишпорив він вулицями, виглядаючи, що б таке погано лежить – аби прихопити нишком.
От і цього разу ходив він туди-сюди, зазирав у кути, придивлявся до людей – та дарма. Нічого не траплялося під руку.
Тоді подумав він: "Піду-но я на базар. Може, там пощастить".
Прийшов на базар, вибрав місце, де найбільше люду, став, окидає всіх оком, чекає слушної миті.
Саме в цей час побачила його жінка, вся обвішана покупками. Зупинилася перед ним та й каже:
– Добрий чоловіче, постережи, будь ласка, мою корзину. Я вже півбазару обійшла, руки мені просто відтяло. І як це я, дурна, не подумала, що самій із такою ношею не впоратися?
Поставила вона кошик біля його ніг – і подалася далі за покупками.
А плут глянув їй услід і пробурмотів:
– Авжеж, що ти дурна. Як же ти не здогадалася, що бувають злодії й шахраї? За одну тільки цю думку тебе й треба покарати.
Схопив він її корзину під пахву – та й подався додому, навіть не озирнувшись.
І кажуть люди: той, хто ні про що не думає – тому й біда сама в руки йде.