Син рибалки (турецька казка)

***

Син рибалки (турецька казка) Був собі чоловік, звали його Мехмед-рибалка. Вдень ловив він рибу, увечері продавав – тим і жив.

 Якось він занедужав і, вже не сподіваючись вижити, сказав дружині:

 – Коли я помру, не кажи синові, що я був рибалка.

 Ось помер він, лишилася вдова з малим хлоп’ям. Коли ж хлопець підріс, почав до роботи братися. Тільки за що не візьметься, негаразд у нього виходить.

 Аж це настала й материна смертна година, отож і вона померла. Сумно хлопцеві стало жити на світі, та ще й голодно, кинувся він нишпорити по всіх кутках, сподіваючись знайти щось та продати, аби купити хліба. Аж це трапилася йому батькова вудка. Побачив її хлопець та й думає: «Це ж мій батько рибалити вмів!» Ото бере парубок вудку та й іде до моря.

 Недовго й ловив – одразу впіймав двох рибин. Одну продав та купив хліба, а другу спік на вогні і з’їв.

 Припало йому до вподоби таке життя, от і почав він ловити рибу та продавати – так і жив собі.

 Аж котрогось дня упіймав він рибину, та таку гарну, що ні продати не наважився, ні з’їсти. Приніс парубок рибину додому, викопав ямку, напустив туди води й кинув у неї рибину. Тої ночі ліг він спати голодний, а вранці знову подався до моря.

 Увечері повертається додому та й що ж бачить: у хаті прибрано, скрізь наведений лад. «Це, либонь, сусіди мої попоралися»,– подумав він і побажав їм щастя.

 Вранці він встав, помилувався своєю рибинкою та й пішов до моря, а коли повернувся додому, бачить, що в хаті й у дворі хтось знову поприбирав.

 Юнак помилувався рибиною й ліг спати. А на другий день пішов у кав’ярню, сів там у кутку в глибокій задумі. Підходить до нього товариш та й питає:

 – Чого це ти задумався?

 Юнак розповів йому все, а товариш і радить:

 – Сховайся десь і вистежи, хто це порядкує у тебе в хаті.

 Пішов рибалка додому й ліг спати, а вранці вдає, ніби йде до моря, а сам заховався нишком у темному закутку. Аж бачить, виходить з води рибина, скидає з себе луску й стає дівчиною, та такою гарною, що й не сказати. Хапнув рибалчин син луску й кинув у вогонь.

 – Не треба було цього робити,– докоряє йому дівчина,– але каятися вже пізно.

 Юнак і запропонував дівчині, щоб та стала його дружиною, й невдовзі вже скликали сусідів на весілля.

 А люди дивляться на молоду та тільки й говорять, що така красуня хіба падишахові рівня. Дійшли ці балачки до падишаха, й він захотів побачити красуню сам – приводять її в палац.

 А падишах як побачив, одразу ж захотів забрати її в рибалченка собі. Тільки ж зробити це абияк він не може – потрібна якась причина, аби люди не сказали, що падишах забирає у своїх підданих навіть жінок.

 Ото кличе він до себе рибалчиного сина й каже:

 – Коли за сорок днів поставиш у морі палац із золота й кришталю – красуню не заберу, а не зумієш – буде моя.

 Іде додому рибалченко та аж плаче, а дружина й питає його:

 – Чому це ти зажурився?

 А він і розповідає, чого забажав від нього падишах.

 – Не тужи,– каже красуня,– це легко зробити. Іди на те місце, де ти мене упіймав, та й кинь камінь. Вийде до тебе арап і скаже: «Загадуй!» – а ти й перекажи йому таке: «Найменша царівна просить вузлик для лазні». Візьми той вузлик та й кинь на середину моря, а сам іди додому.

 Рибалчин син робить так, як навчила його дружина: пішов до арапа, узяв вузлик, кинув його в море й повертається до хати.

 А вранці дивиться, аж на тому місці, де він кидав вузлик, стоїть палац, та ще кращий, ніж той, що падишах намріяв. Пішов рибалчин син до падишаха та й хвалиться, що палац стоїть.

 Тільки ж падишах тепер захотів, аби від того палацу рибалчин син поставив міст до падишахського палацу, та щоб міст той був із кришталю.

 Прийшов рибалченко додому та й плаче.

 – Не плач! – утішає його дружина.– Йди до арапа, попроси, хай винесе подушку, а тоді й кинь її перед палацом.

 Рибалчин син зробив усе, як красуня навчила. Озирається, аж кришталевий міст невимовної краси вже з’єднав два палаци.

 Зрадів рибалчин син, біжить до падишаха, а той уже інше завдання придумав:

 – Навари мені такої страви, щоб усі люди, які тільки є на світі, їли, а страви ставало ще більше.

 Пішов рибалчин син додому та й журиться, а красуня посилає його до арапа й каже:

 – Проси в нього млинок на каву. Тільки ж гляди не крути ручки!

 Взяв рибалчин син у арапа млинок та й несе. А тоді не втерпів та й крутнув – тут перед ним одразу ж і печене, й варене. Поклав тоді рибалченко млинок за пазуху та й гайда додому.

 А вранці падишахові й доповідають, що рибалчин син просить усіх на обід. Падишах тоді й повелів, аби вістуни скрізь-скрізь оголосили: «Хай увесь люд сходиться до рибалчиного сина обідати!»

 Прийшли люди та й їдять, скільки хто може, а їжі стає ще більше.

 Тільки ж падишах не вгаває, а загадує рибалченкові, аби той вивів мула з яйця.

 Посилає красуня свого чоловіка до арапа та й велить, аби він узяв троє яєць.

 – Тільки ж дивись не розбий! – застерігає вона.

 Пішов рибалчин син до арапа та й дістав від нього троє яєць. А дорогою й думає: «А що коли я розіб’ю одне!» Ото й кинув він яйце на землю, а звідти вискочив величезний мул та й ну бігти. Бігав, бігав, а тоді й пірнув у море.

 Приносить рибалченко двоє яєць додому, а дружина й питає його:

 – А де ж іще одне?

 Чоловік і признався, що розбив.

 – Не треба було цього робити! Та що вже тепер картати тебе, коли ти вчинив свою волю.

 Узяв рибалчин син одне яйце та й пішов до падишаха в покої, а тоді й розбив яйце. Вискочив тут мул та й погнався за падишахом. Ледь порятував його рибалчин син, а мул кинувся в море.

 Тоді падишах ось що загадує:

 – Дістань мені таку дитинку, щоб сьогодні народилася і вже вміла ходити й говорити.

 Йде рибалчин син до красуні та й знову просить поради, а та посилає його до арапа:

 – Скажи арапові таке: «Найменша царівна просить: якщо її сестра вже народила, то хай дасть хоч подивитися на немовля».

 Йде рибалчин син до арапа, а той і говорить:

 – Почекай трохи, бо ще не народила.

 Чекає рибалченко, коли це виносять хлопчика. Взяв його рибалчин син та й поніс додому. Подає своїй дружині, а хлоп’я обіймає її й промовляє:

 – Тітусю люба!

 Тоді рибалчин син поніс хлоп’ятко в палац та й підносить його до падишаха. Але маля звело ручку та як лясне падишаха по пиці:

 – Хіба можна за сорок днів поставити палац із золота та кришталю? А міст кришталевий? Або вивести мула з яйця? А хіба хтось народжував дорослих дітей, га? – викрикує хлоп’я та й частує падишаха лящами.

 Не витерпів падишах і закричав:

 – Заберіть од мене цю дитину, а вже красуня хай лишається рибалчиному синові!

 Взяв тоді рибалченко хлопчика та й повів додому.

 Вони втішилися, а ми казку послухали.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)