Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Син рибалки (турецька казка)

Казки про:
1109

Син рибалки (турецька казка)Був собі чоловік, звали його Мехмед-рибалка. Вдень ловив він рибу, увечері продавав – тим і жив.

Якось він занедужав і, вже не сподіваючись вижити, сказав дружині:

– Коли я помру, не кажи синові, що я був рибалка.

Ось помер він, лишилася вдова з малим хлоп’ям. Коли ж хлопець підріс, почав до роботи братися. Тільки за що не візьметься, негаразд у нього виходить.

Аж це настала й материна смертна година, отож і вона померла. Сумно хлопцеві стало жити на світі, та ще й голодно, кинувся він нишпорити по всіх кутках, сподіваючись знайти щось та продати, аби купити хліба. Аж це трапилася йому батькова вудка. Побачив її хлопець та й думає: «Це ж мій батько рибалити вмів!» Ото бере парубок вудку та й іде до моря.

Недовго й ловив – одразу впіймав двох рибин. Одну продав та купив хліба, а другу спік на вогні і з’їв.

Припало йому до вподоби таке життя, от і почав він ловити рибу та продавати – так і жив собі.

Аж котрогось дня упіймав він рибину, та таку гарну, що ні продати не наважився, ні з’їсти. Приніс парубок рибину додому, викопав ямку, напустив туди води й кинув у неї рибину. Тої ночі ліг він спати голодний, а вранці знову подався до моря.

Увечері повертається додому та й що ж бачить: у хаті прибрано, скрізь наведений лад. «Це, либонь, сусіди мої попоралися»,– подумав він і побажав їм щастя.

Вранці він встав, помилувався своєю рибинкою та й пішов до моря, а коли повернувся додому, бачить, що в хаті й у дворі хтось знову поприбирав.

Юнак помилувався рибиною й ліг спати. А на другий день пішов у кав’ярню, сів там у кутку в глибокій задумі. Підходить до нього товариш та й питає:

– Чого це ти задумався?

Юнак розповів йому все, а товариш і радить:

– Сховайся десь і вистежи, хто це порядкує у тебе в хаті.

Пішов рибалка додому й ліг спати, а вранці вдає, ніби йде до моря, а сам заховався нишком у темному закутку. Аж бачить, виходить з води рибина, скидає з себе луску й стає дівчиною, та такою гарною, що й не сказати. Хапнув рибалчин син луску й кинув у вогонь.

– Не треба було цього робити,– докоряє йому дівчина,– але каятися вже пізно.

Юнак і запропонував дівчині, щоб та стала його дружиною, й невдовзі вже скликали сусідів на весілля.

А люди дивляться на молоду та тільки й говорять, що така красуня хіба падишахові рівня. Дійшли ці балачки до падишаха, й він захотів побачити красуню сам – приводять її в палац.

А падишах як побачив, одразу ж захотів забрати її в рибалченка собі. Тільки ж зробити це абияк він не може – потрібна якась причина, аби люди не сказали, що падишах забирає у своїх підданих навіть жінок.

Ото кличе він до себе рибалчиного сина й каже:

– Коли за сорок днів поставиш у морі палац із золота й кришталю – красуню не заберу, а не зумієш – буде моя.

Іде додому рибалченко та аж плаче, а дружина й питає його:

– Чому це ти зажурився?

А він і розповідає, чого забажав від нього падишах.

– Не тужи,– каже красуня,– це легко зробити. Іди на те місце, де ти мене упіймав, та й кинь камінь. Вийде до тебе арап і скаже: «Загадуй!» – а ти й перекажи йому таке: «Найменша царівна просить вузлик для лазні». Візьми той вузлик та й кинь на середину моря, а сам іди додому.

Рибалчин син робить так, як навчила його дружина: пішов до арапа, узяв вузлик, кинув його в море й повертається до хати.

А вранці дивиться, аж на тому місці, де він кидав вузлик, стоїть палац, та ще кращий, ніж той, що падишах намріяв. Пішов рибалчин син до падишаха та й хвалиться, що палац стоїть.

Тільки ж падишах тепер захотів, аби від того палацу рибалчин син поставив міст до падишахського палацу, та щоб міст той був із кришталю.

Прийшов рибалченко додому та й плаче.

– Не плач! – утішає його дружина.– Йди до арапа, попроси, хай винесе подушку, а тоді й кинь її перед палацом.

Рибалчин син зробив усе, як красуня навчила. Озирається, аж кришталевий міст невимовної краси вже з’єднав два палаци.

Зрадів рибалчин син, біжить до падишаха, а той уже інше завдання придумав:

– Навари мені такої страви, щоб усі люди, які тільки є на світі, їли, а страви ставало ще більше.

Пішов рибалчин син додому та й журиться, а красуня посилає його до арапа й каже:

– Проси в нього млинок на каву. Тільки ж гляди не крути ручки!

Взяв рибалчин син у арапа млинок та й несе. А тоді не втерпів та й крутнув – тут перед ним одразу ж і печене, й варене. Поклав тоді рибалченко млинок за пазуху та й гайда додому.

А вранці падишахові й доповідають, що рибалчин син просить усіх на обід. Падишах тоді й повелів, аби вістуни скрізь-скрізь оголосили: «Хай увесь люд сходиться до рибалчиного сина обідати!»

Прийшли люди та й їдять, скільки хто може, а їжі стає ще більше.

Тільки ж падишах не вгаває, а загадує рибалченкові, аби той вивів мула з яйця.

Посилає красуня свого чоловіка до арапа та й велить, аби він узяв троє яєць.

– Тільки ж дивись не розбий! – застерігає вона.

Пішов рибалчин син до арапа та й дістав від нього троє яєць. А дорогою й думає: «А що коли я розіб’ю одне!» Ото й кинув він яйце на землю, а звідти вискочив величезний мул та й ну бігти. Бігав, бігав, а тоді й пірнув у море.

Приносить рибалченко двоє яєць додому, а дружина й питає його:

– А де ж іще одне?

Чоловік і признався, що розбив.

– Не треба було цього робити! Та що вже тепер картати тебе, коли ти вчинив свою волю.

Узяв рибалчин син одне яйце та й пішов до падишаха в покої, а тоді й розбив яйце. Вискочив тут мул та й погнався за падишахом. Ледь порятував його рибалчин син, а мул кинувся в море.

Тоді падишах ось що загадує:

– Дістань мені таку дитинку, щоб сьогодні народилася і вже вміла ходити й говорити.

Йде рибалчин син до красуні та й знову просить поради, а та посилає його до арапа:

– Скажи арапові таке: «Найменша царівна просить: якщо її сестра вже народила, то хай дасть хоч подивитися на немовля».

Йде рибалчин син до арапа, а той і говорить:

– Почекай трохи, бо ще не народила.

Чекає рибалченко, коли це виносять хлопчика. Взяв його рибалчин син та й поніс додому. Подає своїй дружині, а хлоп’я обіймає її й промовляє:

– Тітусю люба!

Тоді рибалчин син поніс хлоп’ятко в палац та й підносить його до падишаха. Але маля звело ручку та як лясне падишаха по пиці:

– Хіба можна за сорок днів поставити палац із золота та кришталю? А міст кришталевий? Або вивести мула з яйця? А хіба хтось народжував дорослих дітей, га? – викрикує хлоп’я та й частує падишаха лящами.

Не витерпів падишах і закричав:

– Заберіть од мене цю дитину, а вже красуня хай лишається рибалчиному синові!

Взяв тоді рибалченко хлопчика та й повів додому.

Вони втішилися, а ми казку послухали.