Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Син лісника (українська народна казка)

Казки про:
1381

Син лісника (українська народна казка)Був один лісник і в нього – три сини. Чоловік дуже постарів, скликав своїх синів і передав їм службу. Розказав, котрі ліси аби доглядали, а в один, ліс, Мертвий, щоб вони не заходили.

– Я постарів, а в лісі тім не був. І вам грізно заказую! – наповів старий.

Сини поклялися, що туди ніколи не підуть. І всюди ходили, а в Мертвий ліс не йшли довгий час. Одного дня зібралися всі троє і підходять до тієї хащі. Молодший брат почав говорити:

– Та що би було з того, якби ми зайшли у Мертвий ліс?

Старші відповіли:

– Брате, хіба ти вже забув нянька, що казав перед смертю? Він говорив, щоб ми туди не йшли.

На те молодший не сказав нічого, і повернулися додому. Ведуть вони у хижі другу бесіду, а молодший знову почав про Мертвий ліс – вигадує, як туди зайти. І надумав, що він дасть напрясти кілька клубків ниток: коли буде заходити в ліс, то за собою лишить нитку, аби, йдучи за нею, вернутися додому. Він усе приспособив і кличе братів:

– Не бійтеся нічого! Я заведу і виведу вас.

Зібралися всі троє і йдуть. Але коли зайшли в ліс на п’ятсот метрів, побачили багатої, усякої звірки, яка лише на світі була. Почали стріляти, звірина розбіглася і порвала їм нитки. А брати так глибоко зайшли, що вже не розуміються, як вийти.

Молодший заспокоює:

– Знайдемо десь дорогу і вирвемося з лісу.

Блудили по хащі, але весь час приходили на одне місце. Застала їх ніч. Розклали вогонь, повечеряли, і молодший брат говорить старшому:

– Брате, сеї ночі ти будеш вартувати, а ми будемо спати. Не сміємо спати усі троє, бо може статися нещастя.

І двоє братів спали, а старший вартував з набитою рушницею. Коли прийшло до півночі, почувся сильний вітер, котрий почав ганяти хащу. Вартар дивиться і бачить: поверх буччя біжить на нього грубий, чорний, як сажа, чоловік. Хлопець перелякався, а чоловік йому кричить:

– Сирохмане, йди мені з дороги, бо страчу тебе!

Старший брат націлився в нечистого:

– Стій! Сюди не йди!

Той послухав, став. Почав із хлопцем говорити м’якше.

– Дай мені дорогу. Дістанеш від мене такий подарунок, що буде тобі добре.

Лісник запитав:

– Який подарунок?

– Я дам тобі чарівний ковпак: коли його на себе натягнеш, не буде тебе видно.

І хлопець пустив велета дорогою. Рано він нічого не сказав братам.

Зібралися й шукають дорогу, котрою прийшли. Ходили, ходили до темної ночі, та знову повернулися до того стану, де вже спали. Поставили на варту середущого, а старший із молодшим лягли спати. А у дванадцять годин ночі середущий чує – сильний вітер віє, аж хащу нагинає. То іде нечистий:

– Поступися мені, сирохмане, бо я тебе страчу!

Вартар підняв рушницю:

– Сюди не пройдеш!

І примусив нечистого стати. Той проговорив:

– Пусти мене, дістанеш подарунок. Я дам тобі чарівну пищалку: з неї вийде стільки полків війська, скільки разів собі запищалиш.

Середущий брат пищалку взяв і нечистого пустив. А рано нічого не сказав братам. Зібралися і знову шукають дорогу. Ходили, ходили, а виходу з лісу не знайшли, вийшли до того стану, де вже ночували. Молодший сказав:

– Ну, браття, ви лягайте. Сеї ночі я буду держати над вами варту.

Він мав досить страху. Зібрав усі кулі і склав під бука в купу, щоб міг дати великий вогонь, якби сталася біда. Коли прийшло до півночі, чує, почався сильний вітер. А то йшов нечистий. Він гукнув сердито:

– Поступися мені, сирохмане, бо я тебе страчу!

Та хлопець не слухав. Націлив рушницю і теж закричав:

– Далі ні кроку! Застрілю!

Тоді нечистий попросив:

– Не стріляй мене, дістанеш подарунок. Я дам тобі чарівну торбинку, в якій весь час будуть красні гроші.

Хлопець відповів:

– Кидай її сюди.

Нечистий кинув і питає:

– Тепер мене пропустиш?

– Ні, не пропущу, доки мені не скажеш дорогу, котрою звідси вийти.

– Бери сокиру й теши бука з правої сторони. А на ранок, коли буде видно, підеш у той бік, від котрого протесано, і вийдеш на дорогу.

Рано встали. Молодший сказав:

– Браття, йдемо додому!

І озирається на бука, де його обтесав. А в тій хащі сонце ніколи не світило, усе було хмарно. Досить довго йшли у сутіні. Нараз бачать: засвітило сонечко! І вони вже на своїй дорозі. Вийшли на красне поле, були дуже веселі. Один одному каже:

– Сідаймо відпочити!

Сіли, відпочили. І молодший запитав:

– Ану, які дарунки дістали ви у лісі?

Старший зізнається:

– Мені дав ковпак. Казав, що як одягну на себе, мене не буде видно.

Молодший брат попросив ковпак, аби перевірити. Натяг на голову й кричить:

– Чи видите мене?

– Не видимо, лише чуємо голос.

А середущий хвалиться, що йому нечистий подарував пищалку: скільки разів собі запищалить, стільки полків війська з неї вийде. Молодший почав пробувати. Запищалив, і з пищалки вийшов ціленький полк війська.

– Що потребуєш, царю наш? – запитав полковник.

– Нічого не потребую, лише пробую, в якому ви порядку.

Полк відразу зник.

Хлопець вернув братам подарунки і хоче пробувати свій. Відкрив торбину, вибрав усі гроші і положив їх у кишеню. Відкрив торбину другий раз – там знову повно грошей.

Зібралися хлопці, прийшли у село. Поставили великий маєток. Старший і середущий оженилися і стали ґаздувати, а молодший зібрався в мандрівку. Тільки взяв торбину, ковпак і пищалку.

Прийшов в одну державу. Раз бачить він великий ресторан, а у ньому п’є велике панство, самі генерали. Сів межи них і гоститься. Коли добре підгостився – так, що чув у голові, – пішов у місто й купив собі красну генеральську форму. Убрався і ходить: роздивляється, прислухається. Чує він, що є в царя дочка – велика картярка. І подумав собі так: «Піду я до неї бавитися в карти!»

Приходить він до царських воріт, натяг на голову ковпак, і вже його не видно. Зайшов у дворище, у царські палати. А там зняв із себе чарівний ковпак і ступив до світлиці, де царська донька грала в карти.

Хлопець був поставний, красно вбраний, і царівна радісно йому подала стілець. Взяла карти і почали грати. Хлопець одразу заложив досить великі гроші. А дівчина виграла – раз, у другий раз, третій раз. Він кидає гроші на стіл, як сміття, але все втрачає. Так бавилися в карти чотирнадцять діб, і дівчина виграла вже стільки, що не знала, де дівати гроші. Дуже дивувалася – звідки у хлопця стільки грошей. І захотіла дізнатися. Дала йому сильного напою, а коли напився і твердо заснув, почала шукати по його кишенях. Знайшла там торбинку і потрясла нею, а звідти нараз почало грішми сунути, як би з мішка горіхи сипав.

Хлопець устав і знову хоче грати. Але поклав руку до кишені, а платити нічим. Тоді тихо зібрався й пішов. Дорогою згадав про пищалку. Прийшов на границю і дав цареві знати, що оголошує війну, а як цар не хоче воювати, мусить йому передати владу. А цар був батьком дівчини, із котрою він бавився у карти.

Зібрався цар із військом і йде на границю. А лісників молодший син, Микола, вже його чекає з чарівною пищалкою. Коли побачив, що йде сила війська, нараз запищалив, і з пищалки почали виходити новенькі полки. Миколине військо побиває царське, бо Микола, скільки треба війська, стільки додає: має його досить.

Тоді царська дівчина убралася в офіцерський одяг і пішла воювати. Дуже була хитра: підступила до Миколи ззаду і дивиться, що він ворожить на пищалці. Та й бачить, що Микола нічого не робить, лиш дує у пищалку. Вирвала від нього ту пищалку, і його військо зникло. Нараз війна скінчилася. Миколу взяли й судять – що з ним тепер робити… Присудили вбити, та царівна його пожаліла. Вона присудила інакшу покуту. Зав’язали йому очі, зв’язали ззаду руки, поклали на віз і повезли у Мертвий ліс. А там його лишили. Най ходить, куди хоче.

Ходить він і дуже зголоднів. Запахли йому яблука. Микола йде туди, звідки на нього пахне. Так прийшов під яблуню і відчув, що під ногами – яблука. Дуже були великі. Сів собі під яблуню, нагинається і їсть.

Як добре наївся, приліг та лежить. Увечері чує, голова дуже свербить. Почухав у стовбур, а у нього на голові роги – такі, як у вола. Микола злякався: що тепер чинити?

Йде далі сумний. Запахли йому груші. Пішов за тим духом. І під деревом знайшов дуже великі груші. Сів собі та їсть. Знову починає свербіти голова. Почухався об стовбур – роги захиталися. А увечері відпали.

Ходить уже радісний. І нараз чує шум – іде якийсь нечистий. А той хотів бачити, що за чоловік блукає по хащі. Зірвав йому із очей пов’язку і впізнав, що то – син лісника.

– Чого ти, сирохмане, знову в Мертвім лісі?

Микола розповів: а так і так, не має він щастя із тих подарунків, що дав їм нечистий. Усе собі забрала царівна, а його відвезли пропадати у Мертвому лісі. Нечистий розв’язав йому і руки.

– Тепер іди – шукай своє щастя.

Микола взяв з-під яблуні три найменші яблука, а з-під груші – три грушки.

Прийшов у місто, де жила царівна. І став продавати яблука й грушки. Пани йдуть купувати, але ніхто не може купити, бо Микола просить тридцять тисяч. Тоді він поніс яблука до крамниці й дав їх покласти на вагу, у вікно. Крамареві наказав:

– Ті яблука не смієте нікому продати, лише царській доньці, бо у неї найбільше грошей. А гроші будуть ваші.

Крамар послухався Миколи. Раз царівна іде хідником попід саме вікно, де на вазі лежали три яблука і дуже красно пахли. Зайшла вона до крамаря і почала торгувати яблука. Заплатила йому тридцять тисяч, поклала яблука у кошик і вернулася додому. А вдома кожне яблуко поклала у чашку на трьох кінцях стола. І сказала цареві й цариці, що ті яблука з’їдять аж у неділю, бо дуже красно пахнуть.

Настала неділя, пополуденкували, а потому кожний узяв собі по яблуку: цар, цариця і їхня донька. А увечері всім трьом почала свербіти голова. Повиростали у них роги, як у старих волів.

Цар дуже злякався. Наказав скликати лікарів, аби ішли його лікувати. Лікарів насходилося досить, але не бралися згоїти із голови роги. І в цілій державі не знайшлося лікаря, аби міг щось порадити.

А Микола чув, що сталося з царем.

Приходить він до одного лікаря і каже:

– Я цареві роги можу зняти. Йдіть до нього і кажіть, що ви знайшли такого чоловіка, котрий допоможе. Просіть, скільки хочете, платня буде ваша.

Лікар пристав на його пораду. Микола каже далі:

– Царя замкнете в кімнаті, а ключа дасте мені: я буду заходити і лікувати царя так, аби ніхто не бачив.

Цар не довго думав – дав замкнутися. А лікар ключ приніс до Миколи. Хлопець мав за поясом ковпак, який царівна не взяла. Натяг його на голову, став невидимим. Так проходить з ключем до царя, відмикає двері. А в царській кімнаті знімає ковпак, стає лікарем. Клепачем легко стукає по рогах царя:

– Пробую, чи витримаєте, бо ви уже старий чоловік. Слухайте, що буду говорити. Я вас вигою, та будете за дев’ять днів постити й діставати по двадцять п’ять палиць.

Цар пристає:

– Що буде, то буде! Хоча б я і вмер, аби без рогів. Усе витерплю!

Але Микола зі старого не дуже насміхався. Двічі на день давав йому чаю і дві скибки хліба. А палицю не дав ні одну. Просто лякав царя. Лише стільки покути присудив на нього, що за дев’ять днів не смів виходити з кімнати. Дев’ятої днини Микола узяв грушу, облупив її і подав цареві в рот. За якийсь час у царя почала свербіти голова. Він помацався й питає:

– Ой, чого у мене так голова свербить?

– Гояться вам роги.

За шість годин вони з голови впали.

– Ну, царю пресвітлий, заплатіть мені, бо я йду додому.

Цар жалісно зайойкав:

– Йой, пане дохторе, у мене ще цариця з рогами! Скільки будете хотіти – заплачу, зніміть і їй роги.

Дуже довелося просити Миколу, доки він пристав.

– Ідіть, приведіть царицю.

Приходять цариця з такими рогами, що ледве влазили у двері. Микола замкнув за собою двері і поклепав по рогах:

– Чи згодні діставати кожний день по двадцять п’ять палиць і дев’ять днів постити?

На піст цариця дала згоду, а палиці їй дуже не любилися. Та мусила погодитися. Тоді Микола приписав цариці тільки хліб і воду, а палиці відмінив. На дев’ятий день приходить і дає їй грушу. Цариця з’їла, і за шість годин її роги впали. Знову сказав Микола:

– Ну, платіть мені, бо я вже йду геть!

А вона заплакала:

– Не йдіть, бо в мене ще дочка з рогами.

Микола дав себе просити, аж потім сказав:

– Ну, йдіть за дочкою.

Коли царська донька відчинила двері, Микола скоро їх замкнув і каже:

– Прийшла у мої руки? Дам я тобі тепер!

Дуже злякав дівчину. І так подзвонив по рогах, аж у голові їй колисалося. Потому сказав:

– За дев’ять днів не дістанеш їсти, і кожний день тобі відрахую по двадцять і п’ять палиць. Інакше діла в нас не вийде.

І почав із палиць. Вона дуже йойкає:

– Миколо, Миколо, верну тобі пищалку і торбинку, лише не бий мене так сильно.

Та Микола нічого не чув. Як сказав – так і робив. Дев’ятої днини дав їй з’їсти грушу. За шість годин роги із голови відпали. Царівна з радості забула про всі кривди і каже Миколі:

– Поберімося ми двоє на наш вік. Бачу, що я мудра, але ти від мене у два рази мудріший. І нам було би добре.

Хлопець недовго думав і погодився. Взяв собі царівну, та й казці кінець.