Під старим дубом, у затишній хатинці мешкала дружня сім’я: заєць із зайчихою, дві їхні донечки та синочок Стрибайчик.
Ой, і зазнали клопоту батьки зі своїм бешкетником! То сестричок за вушка натягає, то всю моркву поїсть, то без дозволу втече й цілий день блукає лісом. Скільки разів застерігав тато вуханя, щоб не бігав далеко від помешкання. Малий усі поради пропускав повз вуха й робив, що хотів.
Наближався Новий рік. Родина була в передсвяткових клопотах: виготовляли іграшки, прикрашали ялинку, готували смачні страви. Тільки Стрибайчик нічого не хотів робити, тільки милувався перед люстерком новою білосніжною шубкою.
– І навіщо вдома сидіти? Краще побіжу до лісу й першим зустріну Діда Мороза зі Снігуронькою та отримаю подарунки.
Так і зробив. Тільки бігав-бігав лісом, а Діда Мороза ніде не знайшов. Стало вечоріти, почалася завірюха… Десь поблизу завивав голодний вовк…
Перелякався непослух і заховався під ялинку. Тремтить від страху й гірко плаче.
Аж тут і Дід Мороз з онучкою показалися. Поспішають, аби встигнути всіх лісових мешканців із Новим роком привітати. Коли чують – хтось під ялинкою схлипує. Подивились – а то зайчисько.
– Я-й-а втік із дому, хотів вас першим зустріти, щоб якнайшвидше отримати подаруночки, та заблукав… Мені дуже прикро... А-а-а!
Віднесли довговухого додому. Дідусь почав роздавати подарунки. Привітав і зайця, й зайчиху, і їхніх дочок. А Стрибайчику суворо сказав:
– Ти, пустуне, нічого не одержиш! Увесь рік батьків не слухав, не допомагав – ось і немає подарунка!
Шкода стало малюка Снігуроньці:
– Дідуню, пробачмо зайчику помилки! Він у новому році їх неодмінно виправить! – І подарувала Стрибайчику капустину.
Сльози відразу висохли, й вухань урочисто пообіцяв завжди бути слухняним і працьовитим. І відтоді слово не порушує!