Жила на світі убога жінка. Була в неї донька. Бідова була дівчинка.
А в лісі за селом жив вовк із своєю дружиною, вовчицею.
Якось послала убога жінка свою дочку в ліс по дрова і наказала їй:
— Гляди, доню, щоб тебе вовк не вкрав.
— Не турбуйся, матусю, — відповіла дівчинка, — нічого зі мною не скоїться.
Збирала дівчинка хмиз у лісі, коли раптом до неї підійшов вовк.
— Добридень, дочко! — сказав вовк.
— Добридень, дядечку! — відповіла дівчинка.
— Що ти робиш? — спитав вовк.
— Хмиз збираю, дядечку.
— Ходім зі мною, дочко, я цукру тобі куплю! — пообіцяв вовк.
— А як же я хмиз залишу? — відповіла дівчина, і тільки-но одвернулася від вовка, як він схопив її за1 комір, засунув у мішок, завдав собі на спину і поніс додому.
Йшов він, ішов, стомився, поклав мішок на землю, а сам ліг трохи осторонь.
А дівчинці цього тільки й треба було: вона швиденько виповзла з мішка, понакидала в нього колючок, а сама полізла на дерево.
Ось вовк відпочив, схопив мішок і поніс його додому, йде він, біжить, а колючки його в спину штрикають.
— Дівчинко, та не штрикай ти мене в спину! — гримнув на неї вовк. — Бо я кину мішок на землю і ногами тебе розтопчу.
Йде вовк далі, а колючки йому всю спину поштрикали. Не витримав він, кинув мішок на землю і як почав ногами його топтати!
Повернувся він додому і каже своїй жінці:
— Добре піч натопи. Я приніс тобі м’яса на печеню! Кинув вовчиці мішок, а сам пішов собі.
Розв’язала вовчиця мішок і бачить — у ньому самі колючки. Розгнівалася вовчиця:
— Ах ти, ледарю! Куди ж ти пішов? Он як ти час марнуєш!
Повернувся вовк, а жінка й показала йому, що він приніс.
Розгнівався вовк! Побіг у ліс. А дівчинка знову прийшла туди по хмиз.
Вовк спитав її.
— Що ти збираєш, доцю?
— Хмиз, дядечку!
— А йди-но сюди, я тобі цукру приніс. Ось він на дні мішка.
Тільки-но дівчинка нагнулася подивитись, що в мішку, як вовк схопив її, впхнув у мішок, завдав собі на спину і весело попрямував додому.
От дійшов він до того дерева, де колись відпочивав, знову скинув ношу, ліг. А дівчинка вилізла з мішка і набила його камінням.
Вовк прокинувся, підняв мішок і поніс його, радий, задоволений, йде він, покрикує на дівчинку:
— Не штовхай мене в спину, бо я тебе розтопчу!
Прийшовши додому, каже:
— Ну, жінко, приніс я тобі закуску! Тепер треба піч добре натопити.
Поставив перед вовчицею мішок і вибіг з хати.
А жінка його як розв’язала мішок, як побачила, що в ньому саме каміння, так розлютилася, просто жах!
— Ах ти, старий вовче! — закричала вона. — Тебе обдурюють, ошукують! Ти навіть харчі роздобути не можеш!
Вовк теж страшенно розгнівався. Що б там не було, вирішив він, а( більш 'такого не трапиться.
Знову побіг він до лісу і, не дійшовши до нього, на дорозі зустрів дівчинку.
— Куди ти, донечко?
— До лісу йду, дядечку! — відповіла дівчинка.
— Ходім разом, я теж туди. Удвох швидше дійдемо!
— Не піду з тобою, ти обдуриш!
— Що ти, донечко! — каже вовк. — Не буду я тебе обдурювати.
Дівчинка повірила вовку, пішла з ним.
Йшли вони, йшли до лісу, раптом вовк каже:
— Ану, подивися, донечко, хто це там за нами йде?, Оглянулася дівчинка, а вовк — хап! — і впхнув її у мішок.
«Ну, — подумав вовк, — тепер уже до самого дому не відпочиватиму!»
Так і зробив — не зупинявся ні на хвилинку.
А вдома сказав жінці:
— Жінко, піч натопила? Приніс тобі на печеню!
Кинув на підлогу мішок, а сам вибіг з хати.
Натопила вовчиця піч і каже дівчинці:
— Донечко, сідай на лопату, подивися, чи гаряче в печі.
— Тіточко, я не знаю, як сідати на неї, — відповіла дівчинка. — Покажіть ви, а вже тоді і я сяду на лопату.
Вовчиця сіла на лопату, а дівчинка вкинула її у піч, заслінкою прикрила і сама втекла.