Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Розумно поділив (вірменська казка)

Казки про:
1485

Розумно поділив (вірменська казка)Один чоловік так зубожів, що зосталася в нього сама курка в дворі. Думав він, думав та й каже матері:

– Матусю, доведеться нам з голоду помирати – не прогодуємося ми цією куркою.

– Синку,– одказує мати,– як знаєш, так і роби.

– Краще візьми цю курку,– каже син,– та звари, а я віднесу цареві, може, він розщедриться і обдарує нас.

Взяла мати курку, зварила. Вкинув син курку в торбу, торбу на плечі та й подався до царя. Прийшов у палати, бачить – сидить цар, а по кожну його руку візир стоїть. Доземно вклонився чоловік цареві, тоді вийняв курку й поклав перед ним.

– Що це ти приніс? – питає цар.

А чоловік йому:

– Вельможний царю, дарунок тобі!

– Ну, коли приніс, то діли, а ми побачимо! – наказує цар.

Як ділити, то ділити! Відрізав чоловік курці голову і вручив цареві, одне крило віддав одному візирові, друге – другому, а тулуб укинув знову до торби.

– Оце так утнув! – каже цар.– Як приніс курку, так її й забрав.

– Та я ж поділив...

– Як же ти поділив, коли все собі забрав? – спалахнув цар.

– Вельмишановний царю,– відповів бідняк,– ти нам усім голова, тому я віддав тобі голову. Твої візири – то твої крила, тому їм дісталися крила. А ми простий люд, опора держави твоєї, то мені й випав тулуб, з’їмо його вдвох із матінкою. Душа звеселиться, за тебе помолимось!

Розумно поділив (вірменська казка)Цареві сподобалась така розумна мова, набрав він у жменю золота, нагородив бідняка й додому вирядив.

Іде собі цей чоловік дорогою, золотом бавиться, пересипає зі жмені в жменю. Аж трапився йому візир один, побачив те золото та й метикує, звідки в цього дурня стільки золота, що навіть бавиться ним? Підійшов візир до нього та й каже:

– Здоров був, чоловіче!

– Здорові,– відказує той.

– А звідки в тебе стільки грошенят, що забавляєшся золотом?

– Та звідки ж... узяв курку, зварив, одніс цареві.

Іде собі далі візир та й міркує: «Коли так, то я зварю цілого гусака, віднесу, мені ще більше перепаде». Як надумав, так і зробив, наступного дня вже був у царських палатах. Бачить, сидить цар, а обіруч нього візири стоять. Доземно вклонився багатій цареві, а тоді вийняв гусака й поклав перед ним.

– Що то ти приніс? – питає цар.

– Вельможний царю, дарунок тобі!

– Ну, коли приніс, діли, а ми побачимо!

Не сподівався цього візир, розгубився, не знає, як поділити.

– Ану розшукайте мені вчорашнього чоловіка,– наказує цар,– нехай поділить, бо цей ради не дасть.

Побігли по бідняка, розшукали, привели до царя. Каже цар йому:

– Цей чоловік гусака в дарунок приніс, не знає, як поділити. Діли ти!

Розумно поділив (вірменська казка)Ділити то й ділити. Відрізав чоловік гусячу голову – вручив цареві, одне крило – одному візирові, друге – другому, а тулубище вкинув собі в торбину

Запитує його цар:

– Ну як, поділив уже?

– Поділив,– каже той.

– Ану-бо, розкажи, а ми послухаємо!

– А що казати,– відповів бідняк,– ти, царю, всім нам голова – тож тобі голова, твої візири – ніби крила твої, то їм крила, а ми, простий люд,– опора держави твоєї, то нехай нам буде тулубище, удвох із матінкою з’їмо, за тебе помолимося.

– А тому, хто приніс? – запитує цар.

– А тому, хто приніс, усипте сорок дубців – вистачить з нього. Я бідак бідаком, ні шкоринки хліба, ні копійки грошей немає в мене. І подумав: дай-но віднесу цареві останню курку, може, розщедриться він. А цей багач багачем, усього доволі, а йому ще мало, вареного гусака підніс цареві. Дуже треба цареві його гусак! Красна ціна йому – сорок дубців, всипте, та й за двері!

Ще жменю золота дав цар біднякові, а візирові всипали сорок дубців та й вирядили геть.