Чому гуси миються у воді, коти — на печі, а кури порпаються в поросі (українська народна казка)

Жив раз давно-предавно чоловік, котрий мав кота, гусей та кури.

Як наступило літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли курочку.

– Куди йдете, гуси?

– Шукаємо воду, бо велика спрагота.

– І я йду з вами, – каже курочка, бо ж і її сонце пригріло й дуже тепло їй вчинилося, що аж рот роззявила.

– Ну, ходи з нами.

Ідуть, ідуть, ідуть.

Зустріли кота.

– Куди йдете? – питає кіт.

– Шукаємо воду.

– І я з вами піду, добре?

– Ходи.

Ідуть, ідуть, ідуть. Нарешті побачили озеро. Гуси знялися на крила й полетіли у воду. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж гогочуть.

Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце парить. Дуже хотіли б залізти у воду, але бояться… Аж ось помітили у воді таких, як вони, кота й курочку.

– Ну, коли вони не бояться, то чого нам боятися?

І поскакали у воду… Але нараз почали тонути.

Лиш з бідою вибралися на берег.

Кіт глянув на озеро, й так йому недобре вчинилося, що аж затрясся, втерся лапками та й каже:

– Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюся я й на печі.

А курочка собі:

– І я не буду дурна лізти більше у воду. Ліпше попорпаюся у попелі.

При цьому зібралися і йдуть додому. Курочка скочила в купу пороху й од радості замахала крилами.

– Се моя купіль! Сто раз ліпша, як вода!

А кіт шмигнув до хижі, скочив на піч, замурчав і почав лапками митися.

– Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати.

І від того часу гуси купаються у воді, коти миються на печі, а кури порпаються в поросі.

А хто не вірить, най перевірить!