Зима приходить тихо – то снігом сипне, то завірюхою заспіває, то морозом по шибках малюнки виведе. Дерева стоять у срібному вбранні, річка спить під кригою, а десь у хаті потріскує вогонь у печі. Люди здавна любили цю пору року – хоч вона холодна, але добра: вона дає спокій землі, щоб навесні усе знову ожило. Тож і народні прислів’я про зиму сповнені тепла, гумору й мудрості. Вони нагадують дітям, що навіть серед морозу можна знайти затишок і радість, якщо в серці горить світло.
- То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха.
- Держись, Хома, іде зима!
- Прийшла Покрова – сиди, чумак, дома.
- Покрова землю листом покрива.
- Як зазиміє, то й жаба оніміє.
- До завірюхи треба кожуха.
- На Новий рік прибавилось дня на заячий скік.
- Мороз не велик, а стоять не велить.
- Зимове сонце, як мачушине серце: світить, а не гріє.
- Зимнє тепло, як мачушине добро.
- Взимку сонце крізь плач сміється.
- Сонце блищить, а мороз тріщить.
- Сонце в мішок не зловиш.
- Так тепло, як циганові під ятером.
- Зима біла, та не їсть снігу, а все – сіно.
- Такий мороз, аж зорі скачуть.
- Зимою деньок, як комарів носок.
- Лиха тому зима, в кого кожуха нема, чоботи – ледащо, а їсти нема що.
- Вітер добрий при стозі, а злий при морозі.
- Влітку і качка прачка, а зимою й Тереся не береться.
- Грудень рік кінчає, а зиму починає.
- Грудень землю грудить, а хатинки студить.
- Сумний грудень і в свято, і в будень.
- Січень не так січе, як у вуха пече.
- Січень січе, ще й морозить – ґазда з лісу дрова возить.
- Місяць лютий спитає, чи взутий.
- В холод кожен молод.
- Так холодно, що якби не вмів дрижати, то змерз би.
- Мерзлякуватому й на печі холодно.
- Місяць лютий гостро кутий.
- Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур.
- Якби мені та сила, що в січні, каже лютий, то я б бику – третяку роги вломив.
- Зима без снігу – літо без хліба.
- Багато снігу – багато хліба.
- Як сніг упаде, то пастух пропаде, а як розтане – пастух устане.
- Де сніг буде – хліба прибуде, де вода розіллється – сіна набереться.
Зима – мов казкова бабуся: іноді сувора, іноді лагідна, але завжди справедлива. Вона вкриває землю ковдрою зі снігу, щоб дати їй перепочити, і вчить нас цінувати тепло, працю й затишок. Її прислів’я – це не просто слова, а тихі уроки любові до природи, терпіння і вдячності. Бо хто зберіг у серці вогник добра взимку – той зустріне весну з посмішкою.