Жив собі неслухняний кролик Пітер Пуш. А сестричок його звали Булка, Плюшка і Пампушка. Усі вони жили разом із мамою в норі, під корінням великої пухнастої ялинки.
– Ну, діти, – сказала якось вранці мама, місіс Пуш, – ідіть погуляйте куди хочете – в ліс, в поле, тільки не ходіть в сад містера Мак-Грегора.
Жив собі неслухняний кролик Пітер Пуш. А сестричок його звали Булка, Плюшка і Пампушка. Усі вони жили разом із мамою в норі, під корінням великої пухнастої ялинки.
– Ну, діти, – сказала якось вранці мама, місіс Пуш, – ідіть погуляйте куди хочете – в ліс, в поле, тільки не ходіть в сад містера Мак-Грегора.
Там з вашим татом трапилася велика неприємність: місіс Мак-Грегор запекла його в пиріг.
Тож будьте уважні! А я – до крамниці.
З цими словами місіс Пуш взяла кошика і парасольку та вирушила через ліс до крамниці. Там вона купила пшеничного хліба і п’ять ватрушок.
Слухняні дівчата – Булка, Плюшка та Пампушка – пішли в ліс по ожину.
А неслухняний Пітер Пуш пострибав на город містера Мак-Грегора!
Хвіртка була зачинена, але він проліз під нею.
Він поїв там салату, пожував квасолі й взявся за редиску…
Незабаром у нього роздуло живіт, і Пітер Пуш пішов шукати петрушку. Він знав, що петрушка допомагає від болю в животі.
Але раптом за рогом огіркового парника блиснули окуляри містера Мак-Грегора!
Стоячи навколішки, містер Мак-Грегор возився біля капусти, але, помітивши кролика, миттю схопився і кинувся за ним.
– Лови злодія! – крикнув він, грізно потрясаючи граблями.
З переляку Пітер Пуш забув, де хвіртка, і відчайдушно заметушився по городу.
Він загубив черевички: один – у капусті, другий – в картоплі.
Звичайно, босоніж та на чотирьох лапах Пітер Пуш бігав набагато швидше. На жаль, він налетів на сітку навколо агрусу і застряг: зачепився ґудзиком. На Пітері була новенька блакитна курточка з блискучими мідними ґудзиками.
З очей його бризнули сльози. Почувши схлипи Пітера, прилетіли схвильовані горобці.
– Не здавайся, Пітер Пуш! – зацвірінькали вони йому. – Скидай курточку та біжи!
Тут підскочив містер Мак-Грегор і накрив Пітера величезним решетом. Пітер Пуш вислизнув, але без курточки. Вона залишилася під решетом.
Він влетів у сарай і стрибнув у лійку. Але от біда: вона була повною, і Пітер Пуш занурився по самісінькі вуха у холодну воду.
Містер Мак-Грегор зрозумів, що Пітер в сараї. «Мабуть, сховався під квітковим горщиком», – вирішив він. Горщиків було багато. Стояли вони порожні, догори дном. Містер Мак-Грегор почав швидко-швидко перевертати їх один за одним. А Пітер Пуш так промерз, що в нього засвербіло в носі.
– Ап-чхи! – чхнула раптом лійка.
Містер Мак-Грегор кинувся до неї, однак Пітер встиг вискочити. Містер Мак-Грегор люто тупнув і носком черевика притиснув кролячий хвостик, але Пітер вирвався і вистрибнув у вікно, перекинувши три горщики з квітами. Для містера Мак-Грегора віконце було завузьке… та й він втомився від біганини.
– Ох, – сказав містер Мак-Грегор, припинивши погоню, і зайнявся своїми справами.
А Пітер Пуш, увесь мокрий, присів трохи перепочити. Він захекався, тремтів від страху і не знав, куди бігти далі.
Трохи віддихавшись, Пітер Пуш тихенько застрибав, боязко ворушачи вухами і озираючись на всі боки: де ж хвіртка? Він натрапив на якісь двері в цегляній огорожі, але двері були замкнені, а під ними товстенькому Пітеру було не пролізти.
Бабуся-миша снувала під дверима туди-сюди, тягала біб і горох для внуків у ліс. Пітер Пуш спитав її, де хвіртка, але миша тримала в зубах таку величезну горошину, що не могла вимовити ані слова. Лише хитнула головою. Бідолашне кроленя розплакалося.
Потім Пітер Пуш помчав навпростець через город і зовсім заблукав. Він вибіг до ставка – сюди містер Мак-Грегор зазвичай ходив по воду: на березі стояла порожня лійка, а поруч завмерла біла кішка, хижо дивлячись на золотих рибок і зрідка поводячи хвостом. Пітер Пуш вирішив не турбувати її: про котів він чув достатньо від свого кузена – Бенджаміна Банні. Бенджамін розповідав, які в них гострі пазурі.
Пітер Пуш повернувся до сараю, але раптом зовсім поруч почув звук сапи: туп, тяп-тяп, туп. Пітер сховався під кущем.
Проте все навколо було спокійно, і згодом він виліз, а потім застрибнув у тачку і обережно вистромив з неї свої вуха. І в той же час побачив містера Мак-Грегора, що сапав грядку з цибулею. Містер Мак-Грегор стояв спиною до Пітера, а прямо за ним виднілася хвіртка!
Пітер Пуш тихенько зістрибнув з тачки і кулею пронісся садовою доріжкою за кущами смородини. Містер Мак-Грегор помітив його біля хвіртки надто пізно: Пітер прослизнув під нею та зник у лісі.
А містер Мак-Грегор підібрав його курточку та черевики і зробив з них опудало – відлякувати чорних дроздів.
Пітер Пуш жодного разу не зупинився і не озирнувся, поки не влетів у нірку під великою пухнастою ялинкою.
Він так втомився, що відразу впав на м’який пісок і закрив очі. Тим часом місіс Пуш смажила морквяні котлети.
– Ах, Пітере, який ти невдахо! – бурчала вона. – І тижня не минуло, а ти вже загубив другу курточку і другу пару черевиків!
Увечері Пітер зовсім заслаб – у нього заболів живіт і почався жар. Місіс Пуш поклала його в ліжко та заварила чай з ромашки.
Вона напоїла чаєм Пітера – як велів лікар – «одну столову ложку на ніч».
А Булці, Плюшці та Пампушці на вечерю дісталися гарячі булочки, пампушки, пончики та солодкі ватрушки. Булка їла булочки, Плюшка – пампушки, а Пампушка – ватрушки… Але хто ж тоді з’їв усі пончики? Довго кроленята не гадали, вони швидко заплуталися та поснули.