Покарана хитрість (польська казка)

Якийсь заможний пан з-під Ольштина полював колись сам один у лісі, що сягав далеко-далеко.

В тому лісі посеред галявини була велика яма, вирита на вовків.

Пан ішов через галявину й ненароком упав у яму.

Як же він злякався, коли побачив, хто в тій ямі! А там уже сиділи ведмідь, здоровенна змія та кіт.

Кожен із жахом дивився на інших.

Отож пан і собі притулився до стінки та й ну гукати, благаючи допомоги. Гукав аж три дні-все даремно.

Лиш на четвертий день наймит Міхал прийшов у ліс рубати дрова й почув голос із ями.

Він підійшов до ями й питає:

– Хто там?

А заглянути в яму не можна, бо вона прикрита хмизом, та, ніде правди діти, він і злякався дуже.

Пан упізнав наймита з голосу.

– Це я, твій пан! – гукнув він.

– Я впав до вовчої ями. Допоможи мені вилізти. Ось побачиш, як я тобі віддячу.

Міхал відшукав довгу жердину, опустив у яму.

Чує – хтось за неї схопився.

Почав Міхал тягти й на превелику силу витяг жердину назад.

І що б ви думали – кого він побачив?

Не свого пана, а величезного кудлатого ведмедя, який щодуху чкурнув у хащу.

Бідний Міхал затремтів з переляку, бо подумав, що то чорт його кликав, а потім обернувся на ведмедя.

Міхал хотів був уже тікати, коли знову почув з ями голос:

– Не кидай мене тут, Міхале, любий! Змилуйся! Я знаю – ти хочеш одружитися. Справлю тобі гарне весілля, тільки допоможи мені вибратися з ями.

Почув це Міхал, усміхнувся.

Хоч і не вірив, що то його пан, але вирішив спробувати ще раз.

Обережно встромив жердину до ями – й зараз же почув, як щось дряпається по ній.

Потяг Міхал жердину, і здалося йому дивним, що пан такий легкий.

Аж тут із ями вискочив кіт, нявкнув і шугнув у кущі.

– Ой лишенько! Це був напевне диявол. У цій ямі, мабуть, сидять самі чорти.

Він уже хотів був тікати, коли пан заблагав і залементував:

– Не кидай мене, Міхале, любий! Надходить ніч.

Я вмру від страху, голоду й холоду.

Подарую тобі ціле господарство й купу грошей, якщо ти мене врятуєш.

Міхал знову встромив жердину до ями.

Але цього разу з жердини із сичанням сприснула змія і зникла в траві.

«Чую людський голос, а з ями вилазять дикі звірі!» – зчудувався Міхал.

Він кинув жердину на землю, але пап так благав і кричав, що шкода було слухати.

– Змилуйся! Змилуйся! Опусти сюди жердину! Тепер уже в ямі немає нікого, крім мене.

Віддам тобі весь свій маєток і всі гроші, якщо врятуєш мені життя.

«Якщо це справді пан і я його врятую, буде він мені вдячний до самісінької смерті, – подумав Міхал.

– Може, навіть і не віддасть усього маєтку, але грошенят таки відсипле».

Намордувався Міхал добряче, бо пан був товстелезний і важкий.

Та ледве ступив на тверду землю, як зараз же гримнув:

– Ти, дурню! Чого так довго вовтузився? Я мало з голоду через тебе не вмер.

Міхал перелякався не на жарт.

Мерщій вийняв з кишені окраєць житнього хліба, що взяв собі на вечерю, й віддав панові.

Трохи підживившися, пан важко сперся на Міхала й поволі рушив до свого маєтку.

А як став на порозі, сказав Міхалові:

– Ну, тепер ти вже мені не потрібний. Іди собі.

Взавтра рано-вранці наймит подався до панського двору.

«Може ж таки щось дасть мені на весілля», – думав він.

Зайшов у двір і каже слугам: так, мовляв, і так.

– Чого ж тобі треба від нього? – питаються слуги.

Міхал розповів, як урятував пана з вовчої ями. Слуги почали сміятися та лаяти його.

Не один думав:

«Якби це я знайшов – отам би й кинув у ямі. Нехай би його вовки з'їли».

Бо ж пап був лихий і недобрий.

Нарешті хтось із слуг пішов до нього й сказав:

– Там, ясновельможний пане, прийшов чоловік, який вас учора витяг із ями. Він хоче щось вам сказати.

– Що?! – люто гримнув пан.

– Мене витяг з ями? Брехня!

Вибіг на подвір'я, вилаяв Міхала, назвав брехуном, а потім узяв батога та й вигнав його з двору, ще й собаками нацькував.

Оце так віддячив!

Смутний і ображений повернувся Міхал до своєї хатини в лісі.

Прийшов – що за диво? – двері відчинені.

Глянув – аж ведмідь та кіт, яких він урятував, лежать долі, а змія примостилася на печі.

Всі троє чекають на нього.

Міхал так і остовпів, побачивши цю трійцю, але ведмідь чемно підійшов до нього й повів у комору.

Там лежав олень, якого ведмідь вполював для Міхала.

– Ото добре! Хоч буде що засмажити на весілля! – аж руками сплеснув Міхал.

– Красненько тобі дякую.

Тут підбіг кіт і, лащачись, повів Міхала в сіни, де на лаві лежав букет чудових квітів.

– Буде чим прикрасити хату на весілля! – зрадів Міхал.

– Дякую.

Нарешті підповзла змія, тримаючи в роті камінь-самоцвіт, який блищав на всю хату.

– Ой, та це ж, певно, коштує великих грошей! – здивувався Міхал.

Він чемно подякував звірам і нагодував їх; вони й пішли собі в ліс.

А Міхал сів на лаві й узяв самоцвіт у руки.

Дивиться і не знає, що з ним робити.

Вранці пішов до панського мастку.

Він надумав продати самоцвіт пані, яка дуже любила золото й всілякі коштовні цяцьки.

Та коли він показав самоцвіт панові, той заверещав:

– Ах ти ж негіднику! Де ти його вкрав? Адже він коштує цілу купу грошей.

– Я не вкрав його, пане. Мені принесла самоцвіт змія, що була разом з вами у ямі.

– От брехун! Забив, певне, якогось подорожнього й забрав у нього таку коштовність!

І пан забрав у Міхала самоцвіт, а його самого наказав кинути у в'язницю та ще й вирядив слугу в місто подати до суду.

Привели Міхала на суд.

Він розповів, як витяг пана з ями.

Та пан присягався, що наймит бреше.

Суддя послухав пана й каже Міхалові:

– Еге, мій любий!

Хто ж тобі повірить? Чи є в тебе свідки?

– Є свідки! – вигукнув Міхал.

– Є ведмідь, кіт і змія, тільки вони в лісі. Покличте їх, нехай скажуть.

– Ніхто твоїй брехні не повірить! – розлютився суддя.

Він уже хотів був виносити вирок, коли раптом за дверима щось загарчало.

Відчинили двері, й до зали увійшов ведмідь.

На спині в нього сидів кіт, а змія обкрутилася навколо шиї й поглядала навколо своїми розумними очицями.

Всі страшенно перелякалися, а пан аж зблід і сховався за столом.

Ведмідь із своїми друзями рушив до нього. Тільки-но підійшли ближче – пан зарепетував:

– Відійдіть! Відійдіть! Я скажу правду. Цей чоловік не винен. Все було так, як він казав. Я заплачу йому, я все віддам!

Міхала негайно звільнили, і чутка про те, що з ним сталося, полинула по всій околиці.

Люди так сміялися з папа й соромили його, що він незабаром утік кудись аж за море.

А Міхала всі хвалили й шанували. І незабаром наставили його лісничим.

Зажив він з людьми в добрій злагоді, а потім одружився із своєю нареченою.

Справили гучне весілля.

Їжі й питва було досхочу.

Ведмідь, кіт і змія теж прийшли на весілля.

За столом їх почастували тим, що вони любили найдужче: ведмедя – медом, кота – жирним м'ясцем, а змію – солодким молоком скільки душа забажає.

І таке це було гарне весілля, якого в околиці та й у всій Польщі ніхто не бачив і не пам'ятав.