Давним-давно, біля Свінфорда, жив собі чоловік на ім’я Оуен О’Малреді. Він разом зі своєю жінкою Моллі садив картоплю, доглядав город, завжди був у доброму настрої і ніколи ні на що не скаржився.
Але була в нього одна потаємна мрія – побачити хоч один, хоч найменший сон. Бо ніколи в житті йому нічого не снилося.
Якось зустрів він сусіда, і слово за слово – Оуен поділився своїм бажанням.
– О, то ти сьогодні ж побачиш сон! – сказав той. – Якщо послухаєш моєї поради.
– Кажи швидше! – зрадів Оуен.
– Вимети всю золу з каміна, вистели там собі постіль і лягай спати. Побачиш і сон, і сновидіння – ще й які!
Оуен прибіг додому, почав вичищати камін, розстелив на долівці ковдру і поліз туди спати.
Моллі подумала, що чоловік з глузду з’їхав. Але Оуен усе їй пояснив, якось заспокоїв – і лягли вони спати просто в каміні.
Щойно задрімали – тук-тук-тук! – хтось у двері.
– Вставай, Оуене О’Малреді! – гукнули. – Пан велів: неси оце письмо до самої Америки!
Оуен нашвидку одягнув черевики.
– От лиха година! – пробурчав він. – І кому не спиться в такий час?..
Але взяв листа й рушив у дорогу. Йшов собі, аж ось під горою Слів-Чарн зустрічає пастушка, що пасе корів.
– Бог допоможи, О’Малреді! – каже той.
– І тобі, хлопче! – здивувався Оуен. – Всі мене знають, а я – нікого!
– А куди це тебе понесло серед ночі?
– Та в Америку, листа несу від пана. Тільки не знаю, чи правильно йду.
– Правильно, тримайся на захід. Але як ти море збираєшся перетнути?
– Там уже буде видно, – сказав Оуен і пішов далі.
Підійшов до самого моря – аж бачить: журавель стоїть на одній нозі на березі.
– Хай Бог помагає, О’Малреді! – мовить журавель.
– І тобі! – знову здивувався Оуен. – Що за дива: всі мене вітають!
– Куди йдеш?
– В Америку. Та не знаю, як через море.
– Сідай мені на спину – перенесу.
– А ти не втомишся на півдорозі?
– Не бійся, витримаю!
Сів Оуен на спину журавля – і полетіли.
Аж раптом, посередині океану, журавель каже:
– Ой, Оуене, я втомився. Злізь трохи, дай мені відпочити.
– Ах ти, ледащо довгоноге! – розсердився Оуен. – Щоб тебе чорт потягнув! Не злізу, і крапка!
– Ну злізь хоч на хвилинку... – благає журавель.
Раптом вони почули стукіт над головою. Дивляться – а то молотники на небі молотять зерно!
– Ей, молотнику! – гукнув Оуен. – Дай мені за молотило вхопитись, поки мій журавель відпочине!
Молотник спустив молотило, Оуен вхопився – міцно тримається.
А журавель гигикнув... і полетів собі!
– Ах ти ж зраднику! – закричав Оуен. – І що мені тепер робити? Висю між небом і морем – серед океану!
Минуло трохи часу. Молотар кричить згори:
– Гей! Злазь, бо мені треба молотити!
– І не подумаю! – відповів Оуен. – Мені життя дороге!
– А так? – гаркнув молотар. – Я тоді віжку перерубаю!
– Та будь ласка! – сміється Оуен. – Все одно молотило залишиться в мене!
Оглянувся він – аж унизу човен пливе. Моряк гукнув:
– Гей! Стрибай до мене!
– Трохи лівіше! – відповів Оуен.
– Кинь черевик, щоб я бачив, куди він упаде!
Оуен струснув ногою – і черевик полетів вниз...
– Ай! – заверещала Моллі, схопившись із постелі. – Оуене! Де ти?!
– Та я тут, Моллі. А ти що там робиш – у човні?
Моллі підскочила, засвітила свічку – і що вона бачить? Оуен висить у комині, вхопившись руками за виступ цегли. Увесь чорний від сажі, один черевик на нозі, другий – саме він і впав згори та розбудив її.
Оуен вибрався з комина, вмився – і з того часу ніколи більше не заздрив людям, які бачать сни.