Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Вовк та собака (білоруська казка)

Казки про:
1675

Вовк та собака (білоруська казка)Був у одного господаря собака. Щиро служив він господареві, та й незчувся, як постарів. Гірше стали бачити його очі, і важче йому стало стерегти господареве добро. Тоді скупа господиня перестала годувати його, а потім і зовсім почала з двору проганяти.

«Як так жити,– міркує собака,– нехай краще мене вовк з’їсть». Надумався він і пішов у ліс вовка шукати.

Іде він лісом, а тут назустріч і вовк біжить.

– Куди, собако, йдеш? – питається вовк.

До тебе.

– Чого?

– З’їж ти мене, вовче...

І розповів він вовкові про своє лихо.

Бачить вовк – собака худий-худий, що зуби поламаєш,– і каже.

– Ні, тепер я тебе їсти не буду. Треба, щоб ти трохи погладшав.

– Як же я погладшаю,– каже собака,– коли мене господиня зовсім не годує!

– Дарма. Ми зробимо так, що вона тебе залюбки годуватиме.

– Де там! – повертів собака хвостом.– Господиня моя надто скупа.

– Слухай ти мене,– каже вовк.– Іди додому й сиди там на городі. Надвечір, як почне темніти, я прибіжу й ухоплю найліпшого господаревого підсвинка. Ти наробиш гавкоту, побіжиш за мною, і я віддам тобі підсвинка. Господар угледить це й накаже господині добре годувати тебе. А через місяць, як погладшаєш,– приходь до мене, тоді я тебе з’їм.

Собака подумав і погодився. Надвечір прибіг вовк, ухопив підсвинка й поволік через городи.

Тут собака як наробить лементу, як кинеться за вовком...

Почув це господар, виходить з хати, бачить – вовк підсвинка волоче через городи, а собака його наздоганяє, відбирає.

– Ату! Ату! – закричав господар з усієї сили.– Візьми його, Лиско!

Вовк тим часом покинув підсвинка, а сам драла в ліс.

– Молодчина, Лиско! – похвалив господар собаку, привів на кухню й повелів дружині добре годувати його.

Живе Лиско розкошуючи. А через місяць зробився такий гладкий, аж шерсть вилискує. І про договір з вовком забув.

От одного разу зібралися в господаря гості. П’ють, гуляють, пісень співають. Немало тут і Лискові перепало – цілу купу кісток під стіл йому накидали.

Наївся Лиско та й вийшов надвір – у свою будку. Дивиться – аж у будці вовк чекає на нього.

– Чого ти тут? – здивувався собака.

– По тебе прийшов,– відповідає вовк.– Пам’ятаєш наш договір з тобою?

Злякався собака – не хочеться йому на вовчі зуби потрапляти. От він і каже:

– Не їж ти мене, вовче. Я тебе за це як слід почастую найсмачнішою стравою.

– Відкіля ж ти візьмеш?

– У мого господаря гості. Там під столом повно кісток – навіть із м’ясом. Ходімо!

– Боюся. Чого доброго, уб’ють мене там.

– Не бійся, не вб’ють,– каже собака.– Я тебе проведу так, що ніхто й не помітить.

Погодився вовк і пішов за собакою.

Лиско залишив його в сінцях, сам убіг до хати, махнув хвостом і загасив скалку.

– Тепер біжи під стіл,– покликав він вовка.

Вовк так і зробив.

Собака нагодував вовка, навіть вином напоїв. Сидять вони собі під столом та теревенять потиху.

А тим часом гості заспівали веселих пісень.

Вовк слухав, слухав та й каже собаці:

– Мені також співати хочеться.

– Мовчи краще,– радить собака.

Вовк помовчав трохи та й знову за своє.

– Не витримаю,– каже,– аж язик свербить, так співати захотілося.– І затягнув на всю хату басом: – Ау-ау!

А собака також не витримав та й давай підспівувати:

– Гав, гав! Дзяв, дзяв!..

Почули це гості, вхопили хто кочергу, хто чаплію, відлупцювали вовка й викинули його з хати разом із собакою.

Прочумався вовк і каже собаці:

– Ну й нагодував же ти мене! Я тобі не подарую цього.

– Сам винен,– каже собака.– Треба було мовчати.Вовк та собака (білоруська казка)

– Ні,– не погоджується вовк, це ти винен. Навіщо завів мене до хати?

Сперечалися вони, сперечалися, нарешті вовк каже:

– Коли так, будемо воювати: хто кого переможе, той того і з’їсть. Збирай своє військо і приходь до мене в ліс.

– Що ж,– каже собака,– нехай буде так.

Назавтра взяв він барана, кота й півня собі в помічники та й пішов на війну з вовком.

А вовк запросив до себе у вояки ведмедя, вепра й зайця, вийшов з військом на край лісу і чекає.

– Полізь ти, Михайле,– каже він до ведмедя,– на ялину та подивись, чи не йде собака зі своїм військом.

Ведмідь виліз на ялину, придивився і каже:

– Іде!

– Ну то злазь! – кличе вовк.– Будемо воювати.

– Ні, не злізу,– відповідає ведмідь.

– Чому?

– Страшно.

– Що ж то за військо таке, що ти так злякався? – питає вовк.

– Таке військо, що я ніколи й не бачив,– відповідає ведмідь тремтячи,– Один вояка, товстий і волохатий, з вилами йде; другий – грізний, вусатий, позаду списа несе; третій – у шапочці червоній, зі шпорами на ногах, шаблею махає... Перший іде, головою трясе та все кричить: «Бе! Я всіх поколю, на вила посаджу!» Другий сердито пирхає, навсібіч роздивляється і все бурмоче: «Мені, мені їх подай!» А третій, пихатий такий, кричить: «Куди, куди йти! Я сам усіх поб’ю!»

Вепр почув це та хутчій у мох по самі вуха зарився. А вовк бачить, що не встигне заховатися,– став на задні лапи і стоїть.

– Ховайся за мене,– каже він переляканому зайцеві.– Вони подумають, що я пень, і обминуть нас.

Приходить собака зі своїм військом, бачить – ніде нікого нема.

Вовк та собака (білоруська казка)Тут якраз у барана роги засвербіли. Дивиться він – побіч якийсь пень стоїть. Розігнався баран та – трах! – рогами в пень. У вовка від цього й голова розкололася. Повалився він догоричерева та й ноги простяг. Заєць вискочив з-під вовка, але собака угледів його й відразу спіймав.

Вепрові в цей час, як на лихо, сіла муха на вухо. Поворушив він вухом, щоб зігнати її, а кіт подумав, що там миша. Кинувся туди та давай мох розгрібати. Так і дере вепра гострими пазурами! Терпів, терпів вепр, а потім схопився та навтікача. Півень злякався вепра, залопотів крилами, злетів на ялину й наробив галасу:

– Куди, куди?

Ведмідь подумав, що цей грізний вояка до нього добирається, заліз від страху аж на верхній сук. Сук не витримав зламався, ведмідь гримнувся об землю й убився.

Із тих пір більше й не приятелюють собаки з вовками.