Парубок у зеленому піджаку (литовська казка)

***

Парубок у зеленому піджаку (литовська казка)

Давно колись жив собі старий пан. Ніхто не знав чому, але в нього жоден наймит довго не вживався. Та от якось приходить до нього парубок у зеленому піджаку й просить якої роботи. Пан прийняв його, але з умовою: як він не слухатиметься, погано працюватиме, – то пан йому в’язи зверне. Парубок на ці слова не зважав і залишився наймитувати. Якось пан йому й каже:

– Я від’їжджаю надовго. Ось тобі три ключі. Одним відімкнеш амбар і візьмеш там вівса коневі, другим одімкнеш комору й знімеш ковбаси – свиню нагодуєш.

Здивувався парубок: навіщо це пан свиню ковбасами годує?

– А що робити з третім ключем? – питає наймит.

– Нічого! – сердито відповів господар.– Дивись мені, не лізь, куди тебе не просять, бо як повернуся – шкуру спущу.

Так нахваляючись, старий вирушив у дорогу. Наймит одімкнув комору, зняв ковбасу й нагодував нею свиню. Потім одімкнув амбар, набрав у засіку вівса й насипав коневі. Раптом кінь заговорив до нього людським голосом:

– Милий друже, випусти мене з цієї стайні, визволи від злого чаклунського закляття.

Від коня хлопець і дізнався, що господар у нього чаклун.

– З радістю допоможу тобі, тільки скажи, що я маю робити,– каже наймит.

– У нас лишилося мало часу,– відповів кінь. – Треба поспішати. Третім ключем, до якого чаклун не велів тобі навіть торкатися, відімкни двері, що є між коморою й амбаром. Там у стіні дерев’яний кілочок, а на ньому висить сідло з вуздечкою і шабля. Шаблю причепи до пояса, а сідлом осідлай мене й сідай верхи.

Наймит так усе й зробив, як йому кінь велів. Прив’язав ,шаблю, осідлав коня, вивів його на подвір’я, сів верхи. Сидить на коні й питає, в який же бік їхати.

– їдь у той бік, звідки вітер віє,– відповів кінь,– І прислухайся, чи не гуде земля.

Сказавши так, кінь заіржав та й полетів, наче блискавка.

А саме в цей час чаклун додому повернувся. Побачив, що немає ні наймита, ні коня, одразу ж сів на свиню й кинувся їх доганяти.

Парубок почув, що земля загула, і сказав про це коневі. А кінь йому каже:

– Обернись і рубони шаблею!

Наймит рубонув шаблею – і за ними враз виріс густий, високий ліс. Поки чаклун крізь той ліс пробивався, парубок з конем далеко вже заїхали.

Парубок у зеленому піджаку (литовська казка)

Через годину він знову почув, що земля загула. Сказав коневі. Кінь звелів йому вдруге рубонути шаблею. Наймит махнув шаблею – і позаду них встала висока й крута гора. Употів, аж милом вкрився чаклун, стомився до краю, поки на ту гору вибирався. А наймит тим часом далі помчав на коні.

Через годину він знову чує – гуде земля. Сказав коневі. Кінь йому і втретє велить махнути шаблею. Наймит рубонув шаблею – і за ними розлилося широке та глибоке.озеро. Прискакав чаклун до озера й захитав головою – що ж робити? Але роздумувати ніколи – треба доганяти,– і скочив у воду. Свиня плавати добре не вміла, втомилася, і невдовзі вони обоє пішли на дно – і чаклун, і свиня.

Поскакав наймит далі.

Приїхав до королівського палацу.

– Пусти мене отут пастися на узліссі,– каже кінь,– а сам іди в королівські хороми і проси, щоб тебе кухарем узяли Але хоч вряди-годи провідуй мене. Як тобі щось потрібно буде або щось із тобою погане станеться, прийдеш, мені розкажеш,– мовить йому кінь.

Подякував наймит коневі і пішов до палацу. А в палаці зустрів самого короля й попросився до нього за кухаря. Король

здивувався й питає:

– А звідки ти знаєш, що мій кухар помер?

Парубок нічого не відповів. Але королеві він припав до душі, і той залишив парубка в себе служити. Добре у нього з роботою ладилося, аж поки…

Була в короля дочка-одиначка, дуже вродлива. Закохалася вона в кухаря й сказала королеві, що, тільки за кухаря заміж вийде. Батько почув новину й страшенно розгнівався, покликав кухаря та й каже йому:

– Слухай ти, зеленопіджачнику, щоб твого й духу тут не було! Забирайся негайно з палацу, а ні, то звелю тобі голову з пліч зняти.

Кухар перелякався, бо не знав і не відав, чим він так королеві не догодив. Пішов він на узлісся, знайшов свого приятеля-коня, обняв його за шию та й гірко заплакав.

Парубок у зеленому піджаку (литовська казка)

– Що сталося? – питає кінь,– Чого ти так гірко плачеш?

– А як же мені не плакати,– каже кухар,– коли мене король вигнав та ще й нахвалявся голову з пліч зняти. А я й не знаю, чим не догодив йому. Куди мені тепер іти, що ж мені робити?

Жаль стало коневі свого товариша, от він йому й каже:

– Не вішай голови, брате! Тут твоє щастя, і не треба нікуди йти звідси. Піди до королівського садівника – він дасть тобі роботу.

Парубок послухав коня й пішов до садівника. Розповів йому, що з ним скоїлось у королівському палаці. Парубок сподобався садівникові, хоч той і боявся короля, а залишив його в себе за помічника.

Королівна дуже сумувала й скучала за парубком у зеленому піджаку. Багато сваталося до неї гарних королевичів, але ні за кого з них не погоджувалася вона вийти заміж.

Невдовзі після цього у королівство вдерлися жорстокі вороги. Король скликав усіх чоловіків зі своєї держави й заявив: тому, хто переможе ворога, він оддасть у дружини свою дочку.

Парубок у зеленому піджаку (литовська казка)

Страшно билися між собою воїни обох сторін. Багато загинуло ворогів, але немало й вірних слуг короля наклало головами на полі бою. А ворог дедалі більше й більше загарбував земель. Коли дізнався про це парубок у зеленому піджаку, пішов до свого друга-коня й сказав йому, що хоче йти воювати з ворогами короля. А кінь йому й каже:

– Добре, лізь мені в ліве вухо, а вилізь у праве!

Він так і вчинив, як йому звелів кінь, і замість звичайного хлопця в зеленому піджаку з’явився чудовий воїн: обладунки золоті на ньому сяють, срібна шабля при боці висить.

– Тепер сідай на мене! – каже кінь.

Парубок скочив на коня й полетів прямо в бій. Прискакав саме вчасно: короля вороги вже в полон забрали, а ті з воїнів, що в живих лишилися, усі повтікали. Вороги весело прямували до королівського палацу.

Золотими латами прикриваючись, кинувся на ворогів – голови стинає, мов .колоски жита. Воїни королівські, котрі повтікали були раніше, побачивши, як б’ється невідомий лицар, повернули назад усі до одного й стали допомагати йому ворогів бити. Билися доти, поки перемогли й короля з полону визволили. Король як побачив, що то хоробрий і гарний, наче сонце, воїн його визволив,– не знав, як уже йому й дякувати. На полі бою він надів йому на палець найдорожчий свій перстень і запросив до палацу, щоб воїн дістав обіцяну нагороду. Але воїн відповів:

Парубок у зеленому піджаку (литовська казка)

– Красно дякую, королю. Але прийду я лише через три дні. Ще стікає кров із моїх лат, і стомився я дуже.

Прискакав на узлісся, зіскочив з коня, заліз у праве вухо, виліз через ліве. І знову став простим хлопцем у зеленому піджаку, помічником садівника. Подякував в н коневі, а кінь йому й каже:

– Через три дні настане твоє щастя. Але коли щасливий будеш, не забувай свого коня.

Зав’язав парубок пальця, щоб ніхто не побачив, як сяє перстень, і повернувся до королівського саду.

Три дні готувалися в палаці до весілля. А король усе чекав хороброго воїна. Усі були раді й веселі, тільки королівна сумувала та журилася. Все кохала й чекала вона парубка в зеленому піджаку, що служив колись у них за кухаря.

Парубок у зеленому піджаку (литовська казка)

Настав третій день. Увесь королівський палац сяяв золотом і сріблом, скрізь висіли гірлянди з квітів, майоріли прапори. Такого свята в палаці ще ніколи не бачили. На балконі стояв король, убраний у червоний оксамит, із золотою короною на голові. А біля нього стояла королівна в білій сукні й гірко плакала. Король усе виглядав свого зятя, що мав проїхати між двома довгими рядами королівських воїнів. Та ось з’явився чоловік у простому зеленому піджаку. Охорона затримала його й не пускала до палацу.

– Куди це ти, жебраче, прешся? Хіба не бачиш, що король свого зятя чекає? Іди швидше геть звідси, поки голова ціла!

Але парубок у зеленому піджаці і не думав тікати.

Парубок у зеленому піджаку (литовська казка)

– Мене король покликав, і все це свято влаштовано на мою честь. Не затримуйте мене, я йду до короля!

– Мабуть, він збожеволів,– сказали королівські слуги,– Хай король сам його судить,– І повели парубка в зеленому піджаці до короля.

Король як побачив його, то дуже розгнівався й наказав голову зітнути цьому нахабі. А парубок у зеленому піджаку тоді й каже королю:

– Коли б ти мене не кликав, я б до тебе, королю, ніколи сам не прийшов.– Розв’язав пальця – а на ньому аж горить королівський перстень. І додав: – Коли вирішив мене вбити, осудив, то я повертаю тобі цей перстень, який ти мені надів на полі бою в подяку за те, що ворогів твоїх знищив і з полону тебе визволив.

Парубок у зеленому піджаку (литовська казка)

– То хіба ж то був ти – отой відважний воїн? – промовив король, побачивши свій перстень. – Пробач мені, зятю, що так невдячно тебе зустрів. Тільки цей перстень тебе й виручив. При всіх людях дарую тобі землі, які ти відвоював у ворогів, і свою дочку віддаю тобі за дружину.

Зажив щасливо королів зять і зовсім забув про свого товариша-коня.

Одного разу їхав він з королівною і побачив свого дорогого коня, сумного та худющого. Попрощався з дружиною і пішов до нього. Обняв за шию і гірко заплакав, щоб кінь простив його.

А кінь йому й каже:

– Ще не пізно. Зітни мені шаблею голову. Але це ще не все. Я обернуся в семиголового дракона. Ти всі ті голови зітнеш. З дракона вилетить голуб, і ти його перерубаєш навпіл.

Він усе те зробив, як звелів кінь.

Коли розітнув голуба, перед ним з’явився прегарний молодий королевич.

Удвох вони повернулися до королівського палацу і по-братерськи поділили між собою королівство.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)