В одному селі на Буковині жили такі люди, що не уміли сміятися. Ходили похмурі, гейби на небі сонечко не гріло і зорі не світили. Але в селі був один сміхованець, що служив у дідича. Якось пан сказав:
– Тебе називають усі сміхованцем. То слухай сюди. Як розвеселиш мені село, дістанеш фальчу поля.
– Добре, пане, розвеселю всіх. Але для цього мені треба покинути село хоч на кілька тижнів.
– Іди, куди хочеш, тільки аби сміялися, бо нацькую на тебе псів...
Сміхованець взяв собі торбину і подався в сусіднє село. Там найнявся на службу до одного попа. А у попа була файна донька. Наймит їй сподобався, і вона закохалася. Минув тиждень чи два, і дівчина сказала:
– Тату, я вже хочу віддаватися.
– За кого?
– За нашого наймита.
– Не можна, ти попівна, а не проста мужичка.
– Уже пізно, тату, таке говорити – мусите нас поблагословити.
Піп зрозумів, що вдіяти нічого. Покликав наймита й питає:
– Як ти називаєшся?
– Не можу сказати...
– Чому?
– Бо соромно. В мене таке ім’я...
– Мені можеш сказати – я маю бути твоїм тестем.
– Ну, добре, називаюся «Сунь три пальці в ніс».
– Справді, якесь нетутешнє прізвисько. Та най... Коли повінчаєшся із моєю донькою, я тебе перехрещу.
Наймит не став чекати весілля, ноги на плечі – і гайда! Того ж таки дня вернувся додому.
А в неділю дідич сказав сміхованцеві:
– Запрягай коні, чоловіче, поїдемо в сусіднє село на храмове свято – там треба веселих.
Сіли та й поїхали до того села, де наймит мав женитися з попівною. Увійшли до церкви. А піп почав казання:
– Браття і сестри, слухайте мене і робіть те, що я вам скажу...
Та уздрів свого наймита і закричав:
– Сунь три пальці в ніс! Держіть його!
Парафіяни засунули в ніс тільки по два пальці і відказують:
– Панотче, третій не влізає.
– Моцно тримайте!
Дідич так реготав, що аж за черево тримався. А наймит сказав:
– Тікаймо, пане, бо нам буде велика біда!
Вибігли із церкви, скочили на воза, і тільки закурилося за ними.
А пан весь час реготав:
– Ну, чоловічку, ти мене добре розвеселив! Тепер ще так розвесели село – і фальча поля вже твоя.
Наймит подався у село. Сів собі над річкою й міркує, як розвеселити всіх селян. Раптом глип – на кладці сільська злодійка. Вона украла у корчмаря цапа і тягне за собою. Але цапа хоч ріж, хоч рубай – не ступить на кладку.
– Шляг би тебе трапив, дурний цапе!– кричить баба.
А той навіть не моргне. Уперся та й годі!
– Як не хочеш кладкою, то підеш убрід!
Злодійка схопила цаписька за роги і тягне у воду. Але де там! Цап ні кроку не хоче ступити.
Надійшов двірник. Злодійка попросила:
– Поможіть перетягнути цього дідька на той бік.
Баба тягне, а двірник тручає. Але цап – на місці.
Попри річку йшов жандарм, і двірник гукнув:
– Ану, шандарю, іди сюди тручати нездалого цапа!
Жандарм тручає двірника, двірник – цапа, але той – ні кроку.
Жандарм оглянувся й уздрів на вулиці дяка:
– Еге, дяче, іди сюди і потруть мене. Може, цап почує силу.
Дяк тручає жандарма, жандарм – двірника, двірник – старого цапа, а той – ніби коріння пустив.
Дяк уздрів паламаря, покликав і його:
– Ану, паламарю!..
Паламар тручає дяка, дяк – жандарма, жандарм – двірника, двірник – самого цапа. Та шкода роботи!
Наймит-сміхованець дивився на все те, а потім сказав:
– Тут – гов! Потримайтеся, я приведу допомогу!
І побіг у село.
– Це якась нечиста сила,– каже баба-злодійка на цапа.
– Треба піти до попа, аби скропив цапа свяченою водичкою,– порадив паламар.
– І нас перехрестив! – додав дяк.
Тим часом сміхованець скликав усе село. Люди прийшли до річки і, коли уздріли, як сільські верховоди тручають Моткового цапа – помагають бабі красти, то розреготалися, аж дідич почув. Він дуже здивувався і так розкрив рота, що нараз одна щелепа заскочила за іншу, і він більше не затулив рота.
Наймит-сміхованець виграв у пана фальчу поля. Кажуть, більше не наймитував, а обробляв ту фальчу і добро постолом возив.