Жив з мамою і татом в лісі біля великої корчі на невеликій галявині крихітний світлячок. Був він добрий і працьовитий, завжди допомагав батькам висвітлювати ввечері шлях людям і звіряткам, які поспішали додому.
Одного разу, прийшов світлячок додому після прогулянки з друзями, а мама з татом як заохали:
– Наш маленький! Він захворів! Як тьмяно світиться! Треба терміново летіти до лікаря тітоньці сові.
Тітонька сова була відомим лікарем на всю округу, навіть з іншого лісу до неї прилітали птахи і приходили звірі.
– Так-так-так,– похитала головою сова. – Де ти був напередодні хвороби, малюк?
– Літав з друзями до болота, послухати спів жаб. Вони давали концерт! У нас найкращі місця були– практично в болоті! Звук чудовий і видимість теж!
– А що ти робив потім?
– Нічого, додому полетів.
– Давай-но ставай сюди біля мого дупла,– сказала сова.
Вона винесла зі свого будиночка маленьке відерце і облила водою світлячка. Світлячок засяяв, а вниз полилася сіра водичка.
– Наш синочок здоровий! – радісно закричали мама і тато.
– Звичайно, здоровий! Просто потрібно не забувати приймати ввечері душ! – строго зауважила сова. – А особливо, після прогулянки на болоті!